block




Покладення чесної ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні


Богородице Приснодіво, людей покрове, Ти ризу й пояс пречистого Твого тіла як загороду могутню городу Твоєму дарувала безсімейним різдвом Твоїм, нетлінною перебуваючи. В Тобі бо природа обновляється і час. Тому молимо Тебе, мир городу Твоєму дарувати і душам нашим велику милість. (Тропар свята).

У роки правління візантійського імператора Лева Великого, Македонянина (457-474), брати Гальба і Кандид, сенатори, наближені до царя, вирушили в Палестину на поклоніння святим місцям. У невеликому селищі поблизу Назарету вони зупинилися на ночівлю в однієї старої єврейки. Їх увагу привернули запалені свічки і підкурений фіміам. На питання, що за святиня знаходиться в будинку, благочестива жінка довго не хотіла відповідати, але після багатьох прохань повідала, що зберігає дорогу святиню — Ризу Богородиці, від якої відбувається багато чудес та зціленнь. Пресвята Діва перед Успінням подарувала одну зі Своїх одеж благочестивій дівчині-єврейці з цього роду, заповівши їй передавати її перед смертю також дівчині. Так, від покоління до покоління, Риза Богоматері зберігалася в цій родині.
Дорогоцінний ковчег, що містив священну Ризу, був перевезений до Константинополя.
Покладення чесної ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні
Патріарх Царгородський Геннадій та імператор Лев, дізнавшись про священну знахідку, переконалися у нетлінності святої Ризи Богородиці і з трепетом приклалися до неї. У Влахерні, поблизу берега моря, був споруджений новий храм на честь Богоматері. 2 липня 458 року патріарх Геннадій урочисто переніс священну Ризу у Влахернський храм, вклавши її в новий ковчег. Згодом у ковчег з Ризою Богородиці покладені були її святий омофор і частина пояса. Ця обставина і відображена в православній іконографії свята, що об'єднує дві події: положення Ризи і положення поясу Богоматері у Влахерні.
Не раз при навалі ворогів Пресвята Богородиця рятувала місто, якому дарувала Свою священну Ризу. Так було під час облоги Константинополя аварами в 626, персами — в 677, арабами — у 717 роках. Особливо знаменні для нас події 860 року, тісно пов'язані з історією Православної Церкви.
18 червня 860 року флот князя Аскольда, у складі понад 200 кораблів, спустошивши береги Чорномор'я і Босфору, увійшов у бухту Золотий Ріг і погрожував Константинополю. Імператор Михаїл III (842-867), зупинивши розпочатий похід на арабів, повернувся до столиці; всю ніч він молився, лежачи на кам'яних плитах Влахернського храму Божої Матері. Святий Патріарх Фотій звернувся до пастви з проповіддю, закликаючи сльозами покаяння омити гріхи і в старанній молитві вдатися до заступництва Пресвятої Богородиці.
Небезпека зростала з кожною годиною. «Місто ледь не було піднято на спис»,— говорить в іншій своїй проповіді Патріарх Фотій. В цих умовах було прийнято рішення рятувати церковні святині, і насамперед — святу Ризу Богородиці, яка зберігалася у Влахернському храмі, недалеко від берега затоки. Після всенародного молебня, святу Ризу Богоматері, взяту з Влахернського храму, хресним ходом обнесли навколо міських стін, занурили з молитвою край її у води Босфору, а потім перенесли в центр Царгорода — храм Святої Софії. Божа Матір Своєю благодаттю покрила і втихомирила войовничість воїнів Аскольда. Уклавши почесне перемир'я, Аскольд зняв облогу Константинополя. 25 червня війська почали відходити, несучи з собою великий викуп. Через тиждень, 2 липня, чудотворну Ризу Богоматері урочисто повернули на її місце, в раку Влахернського храму. На пам'ять про ці події було встановлено святим Патріархом Фотієм щорічне святкування Положення Ризи Богоматері 2 липня.
Незабаром, у жовтні — листопаді 860 року, руське посольство прибуло до Константинополя для укладання договору «любові і миру». В умови мирного договору входили положення про Хрещення Київської Русі, про виплату Візантією щорічної данини, надання права
вести торгівлю на території імперії (перш за все, в Константинополі), посилати до Візантії дипломатичні місії.
Найважливішим був пункт про Хрещення Русі. Літописець візантійської «Хроніки Феофана» говорить, що «посольство їх прибуло до Царгороду з проханням зробити їх учасниками у святому Хрещенні, що й було виконано». На виконання обопільного бажання руських і греків до Києва направлена була православна місія. Незадовго до того (в 855р.) святим рівноапостольним Кирилом була створена слов'янська абетка і перекладено Євангеліє. Природно було направити з місією до Києва саме святого Кирила і його брата, святого рівноапостольного Мефодія, з перекладеними слов'янськими книгами. Так і вчинив святитель Фотій, учнем якого був святий Кирило. Зиму 860/861 року брати провели в Херсоні, навесні 861 вони були на Дніпрі, у князя Аскольда.
Перед Аскольдом, як згодом і перед святим князем Володимиром, стояв нелегкий вибір, його приваблювали то іудейською, то магометанською вірою. Але під благодатним впливом святого рівноапостольного Кирила князь зробив вибір на користь Православ'я. Наприкінці 861 року Кирило і Мефодій повернулися до Константинополя і привезли з собою послання князя Аскольда імператору Михаїлу III. Аскольд дякував імператору за присилання «такого чоловіка, який показав словом і прикладом, що християнська віра — свята». «Переконавшись,— писав далі Аскольд,— що це — справжня віра, повеліли ми усім хреститися по своїй волі в надії й нам досягти святості. Ми ж всі — друзі твоєму царству і готові на службу твою, коли вимагатимеш».
Аскольд прийняв святе Хрещення з ім'ям Миколай, хрестилися і багато хто з його дружини. Безпосередньо з Царгорода, столиці Православ'я, працями святих апостолів слов'янства прийшли на Русь слов'янське Богослужіння і слов'янська писемність. До Києва був призначений святителем Фотієм митрополит Михаїл, і руська митрополія була внесена в списки єпархій Константинопольського Патріархату. Святий Патріарх Фотій в Окружному посланні 867 року серед головних досягнень свого первосвятительського служіння називає Хрещення болгар і росіян. "Руси, які підняли руку проти Римської держави,— писав він, майже дослівно цитуючи послання Аскольда,— в даний час навіть і вони проміняли нечестиве вчення, яке містили колись, на чисту і непідробну віру християнську, з любов'ю поставивши себе в чині підданих і друзів наших". (Візантійці вважали «підданими» усіх, хто брав Хрещення з Царгорода і вступили до військового союзу з імперією.) «І до такої міри розгорілися в них бажання і ревнощі віри, що вони прийняли єпископа і пастиря, і цілували святині християн з великою ретельністю і ревнощами».
Свято Положення Ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні є, таким чином, одночасно святом канонічного заснування Православної митрополії в Києві. Благословенням Божої матері і дивом від Її святої Ризи відбувся не тільки порятунок Царгорода від самої грізної облоги за всю його історію, а й порятунок русичів з темряви язичницького марновірства до вічного життя. Разом з тим, 860 рік приніс визнання Київської Русі Візантією, ознаменував вихід молодої держави на арену історії.
Спроба князя Аскольда відродити на Дніпрі християнське благовістя святого апостола Андрія Первозванного, задумана ним релігійна і державна реформа закінчилася невдало. Час утвердження християнства на Руській Землі ще не настав. Занадто сильними були прихильники язичницької старовини, дуже слабка князівська влада. При зіткненні Аскольда з язичником Олегом у 882 році кияни зрадили свого князя. Аскольд прийняв мученицьку кончину від руки найманих вбивць, коли обманом був залучений в стан ворогів для переговорів.
Але справа блаженного Аскольда (так називає його Іоакімівський літопис) не загинула в Руській Церкві. Віщий Олег, який, убивши Аскольда, зайняв після нього київське князювання, називав Київ «матір'ю міст руських» — це дослівний переклад грецького виразу «митрополія Руська». Вдячну пам'ять про першого київського князя-християнина зберігали найдавніші храми православного Києва: церква пророка Божого Іллі, побудована Аскольдом і пізніше згадана в
Договорі Ігоря з греками (944р.), на місці якої і зараз стоїть храм того ж імені, і церква святителя Миколая Чудотворця, споруджена в 50-х роках X століття над могилою Аскольда святою рівноапостольною Ольгою. Найважливіше завоювання Аскольда, назавжди увійшло в церковну спадщину не тільки Русі, а й усього православного слов'янства,— слов'янське Євангеліє і слов'янське Богослужіння, створені працями святих рівноапостольних Кирила і Мефодія. У Києві при дворі Аскольда покладено було в 861 році початок їх апостольської діяльності серед слов'ян, продовжилася пізніше в Болгарії та Моравії. Слідом за блаженним Аскольдом, кажучи словами стародавньої «азбучної молитви», «летить нині слов'янське плем'я — до Хрещення кинулися всі».
З дивом від Ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні пов'язано кілька видатних творів візантійської церковної гімнографії і гомілетики. Святителю Фотію належать дві проповіді, одна з яких була сказана ним безпосередньо в дні облоги Константинополя, інша — незабаром після відходу руських військ. Дві бесіди Святійшого Патріарха Константинопольського Фотія з нагоди навали русів на Константинополь. Відомим церковним письменником Георгієм, хартофілаксом собору Святої Софії — Премудрості Божої в Константинополі, було складено, за дорученням Патріарха Фотія, «Слово на положення Ризи Богородиці у Влахернах». З походом Аскольда на Царгород пов'язано також створення знаменитого «Акафіста Пресвятої Богородиці», автором якого деякі церковні історики називають того ж святого Патріарха Фотія. Цей Акафіст становить основну частину Богослужіння в день Похвали Пресвятій Богородиці. Про події 860 року оповідають не тільки візантійські, але і руські літописні джерела. Преподобний Нестор Літописець, підкреслюючи значення руського походу на Царгород, відзначає, що з цього часу «почала прозиватися Руська Земля». Деякі літописи, серед них Іоакімівський і Никонівський, зберегли звістки про Хрещення князя Аскольда та Київської Русі після походу на Царгород. При цьому народна пам'ять міцно пов'язала імена київських князів Аскольда і Діра, хоча, на думку істориків, Дір княжив у Києві дещо раніше Аскольда.
Дорогі брати і сестри! Найбільший дар благословення Господнього Пречиста Діва Марія здобула тому, що була смиренною Його рабою. її ублажатимуть усі роди, як благовіствує святий євангеліст Лука. Усі покоління людей, які в своєму житті через Її смирення прийшли до торжества благодаті та істини (Ін. 1, 17), прославлятимуть Її як Матір Господа, і милість Всесильного Бога буде з усіма тими, хто має страх Його, до скону віків - так учить нас Святе Євангеліє.
Шанування Пресвятої Діви почалося вже в апостольській громаді, адже всі учні перебували в беспрестанній молитві, як оповідають Діяння святих апостолів, з Марією - Матір'ю Ісусовою (Діян. 1, 14). Згодом з ізраїлю шанування Богородиці поширилося у християнських церквах Сирії, Малої Азії, Італії та інших країн древнього світу. Остаточно і загальноцерковно воно було утверджене у 451 році на IV Вселенському Соборі у Халкідоні.
У найдавніших сказаннях про Пресвяту Діву потрібно, безперечно, бачити відгомін Святого Передання, на історичній основі якого Церква встановила свята на честь Діви Марії. «Благовіствуй земле радість велику, небеса співайте славу Божу».
Через Пресвяту Діву Марію людині знову відкрилася глибина любові Божої. Відкрилася дорога в Небо, спілкування з небожителями, зі святими Ангелами. Стало можливим для людини все, що благословив Господь, приготував і дарував людині для її користі та спасіння. Відкривається Небо, і Престол херувимський і Пресвята Діва; Церква на землі стає частиною Неба, де ми зустрічаємося з Богом і оновлюємося.
І ми сьогодні, віддаючи шану Пресвятій Благословенній Діві Марії, чеснійшій від Херувимів і славнійшій від Серафимів, благатимемо:
«Як одежу нетління всім вірним, богоблагодатна чиста, дарувала Ти священну ризу Твою, якою священне тіло Твоє покривала Ти, покрове всіх людей. ЇЇ положення празнуємо в любові і кличемо зо страхом до Тебе: Радуйся, Діво, християн . похвало» (Кондак свята).
Амінь.

прот. Михайло Слободян



Поділитись


















otta Da Vinci