block




Храм Св. Володимира Великого м. Надвірна


Історія Храму

Коли був споруджений перший Храм у Надвірній, поки що встановити не вдалося. Відомо, що на початку XVII ст. в місті вже діяла українська православна церква Різдва Христового, що мала кілька дочірніх церков. (Markowski F. Palac w Nadwornej.- Lwow. 1936. – S. 6).

Загально відомо, що до 1596 року в Україні існувала Українська Православна Церква, яка підпорядковувалася Константинопольському Патріарху. Хоча на Унію в 1596 році перейшла певна частина Української Церкви, можна з упевненістю стверджувати, що Надвірнянська церква Різдва Христового залишалась православною, оскільки входила до Львівської Єпархії, адже до неї належали парафії Станіславівщини. Сама ж Львівська Єпархія приєдналася до унії лише 1700 року за Єпископа Йосипа (Шумлянського).

Про існування української православної церкви Різдва Христового свідчив напис, зроблений на Тетраєвангелії: «Року Божого 1644 за держави пана Яроша Коропатви, міста Надворни… Краснодворский Яцко придає ї к храму Рождества Христова в Надворной» (Перушевич А. Свободная Галицко-русская летопись с 1600 по 1700 год. – Львов, 1874. – С. 97.)

У 1762 році тодішній власник Надвірної Ігнатій Цетнер подарував місту Долішній фільварок і грунти з докладним описом місця її розташування. Про існування цієї церкви у XVII столітті свідчить також і наявність братського уставу Надвірнянського Храму, який видав Львівський Єпископ Петро (Біланський) 6 вересня 1783 року.

6 вересня 1785 року за розпорядженням австрійської влади було офіційно закрито Манявський Скит, а все його нерухоме майно продано. У 1793 році головну монастирську церкву Воздвиження Чесного Хреста придбала за 200 золотих римських надвірнянська домініальна влада. (Целевич Ю. Історія Скиту Манявського. – Івано-Франківськ, 1993. – С.127).

Того ж року її розібрали та перевезли до Надвірної і звели на вулиці Делятинській (мабуть на місці старого Храму), а поряд поставили каплицю. Відтоді в усіх церковних документах ця споруда відома як Храм Благовіщення Пресвятої Богородиці. Про зміну назви храму нічого невідомо: можливо, на цьому місці раніше стояла церква з такою назвою, а тому Храм з Маняви назвали на її честь, а можливо, освячення перенесеної церкви відбулось на свято Благовіщення.

У 1817 році поблизу Благовіщенської церкви звели будинок для священика, а 1880 року – для помічників. (Шематизм всего клира греко-католической епархии Станиславовской. – Станиславов, 1890.- С.172.)

У 30-их роках XIX століття настоятелем надвірнянської парафії був отець Іван Коланковський, 1787 року народження (згадується 1832 р.), а допомагав йому отець Георгій Гнатковський, 1773 р.н. (Schematismus universi venerabilis cleri. – Leopoli. 1832. – S.100)

18 березня 1864 року – Митрополит Спиридон (Литвинович) призначив настоятелем о. Олексія Заклинського, 1819 року народження, який також тимчасово виконував обов’язки настоятеля парафії у Старих Богородчанах. (ДАІФО. – Ф.504.-Оп.1. – Спр.1. – Арк.48.)

За короткий час своєї душпастирської праці у Надвірній отець Олексій відзначився тим, що «навернув до свого обряду кільканадцять родин, які до того сповідували латинський обряд». (Заклинський О. Записки пароха Старих Богородчан. – Торонто, 1960. – С.98.)

Навесні 1865 року настоятелем Храму в Надвірної і Благочинним Надвірнянським став о. Корнилій Мандичевський 1828 року народження, який відіграв досить значну роль у піднесенні культурного й освітнього рівня життя в місті та повіті: був комісаром ординаріату в шкільних справах, делегатом ординаріату до Надвірнянської окружної шкільної ради, послом до крайового сейму і Державної Думи, почесним радником єпископської консисторії, з 9 січня 1877 року – почесним крилошанином Станіславівської капітули, Рицарем ордена Залізної корони ІІІ ступеня, почесним громадянином Надвірної. (Шематизм всего клира греко-католической епархии Станиславовской. – Станиславов, 1889.- С.80, 1913. – С.152-153.)

З ініціативи благочинного в 1840 році надвірнянці побудували на вулиці Долішній дерев’яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці та здійснили в 1898 році капітальний ремонт Храму Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Помічниками священика Корнилія Мандичевського були: отець Тадей Галайчук, 1850 року народження (згадується 1887-1889 роках), отець Теофіль Білінкевич, 1862 року народження (згадується 1889-1896 роках), отець Маркіян Шанковський, 1862 року народження (згадується 1890-1892 роках), отець Євстахій Шмериковський, 1864 року народження (згадується 1892-1898 роках), отець Софрон Глібовицький, 1869 року народження (згадується 1897-1907 роках), отець Іван Лятишевський, 1871 року народження (згадується 1907-1911 роках), отць Роман Петровський, (згадується 1909-1911 роках), отець Роман Вахняк, 1871 року народження (згадується 1913 в році), отець Олексій Гаврилюк, 1886 року народження (згадується з жовтня 1912 до 21 квітня 1914 року).

До 1914 року парафіяльною була церква Благовіщення Пресвятої Богородиці. Богослужіння у ній відбувались впродовж року, а в церкві Покрови Пресвятої Богородиці – тільки на другий день Різдвяних та Великодніх свят. Надвірнянська парафія мала три дочірні церкви: у Стримбі – Храм Святителя Миколая, у Назавизові – Храм Усікновення глави Пророка і Хрестителя Господнього Івана й у Лоєвій – Храм Преображення Господнього.
У першій половині ХІХ століття парафія налічувала 2071 вірних, а вже наприкінці ХІХ століття – 4553 вірних.

У часи масової полонізації українців Східної Галичини, коли чимало наших краян, отримавши титул «загродової шляхти» й права польського населення, переходили до римо-католицтва та зрікалися рідної мови, отець Корнилій Мандичевський виховував у надвірнянців любов до Бога, України, рідного слова та до ближнього. Як посол у крайовому сеймі та державній раді захищав своїх співвітчизників, боровся проти полонізації. Його праця не пропала марно. Число його парафіян щороку зростало: в 1900 році їх було 2543 особи, в 1906 році – 2631 особа, а в 1911 – 2675 осіб.

На жаль, 19 квітня 1914 року на 86 році життя і 51 році священства отець Корнилій Мандичевський помер. 49 років свого життя він присвятив Надвірній і надвірнянцям. Поховали отця Корнилія Мандичевського у місті на старому кладовищі.

22 квітня 1914 року – настоятелем парафії призначено священика Олексія Гаврилюка. Отець Олексій Гаврилюк вів велику культурно-просвітницьку роботу. Завдяки його старанням та меценатській діяльності, надвірнянці придбали найкращий у місті будинок для філії та читальні «Просвіти».
Серпень 1914 року завдав міщанам ще одного лиха: 5 серпня 1914 року велика пожежа знищила унікальну архітектурну споруду – скитську церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці. Очевидно збулося пророцтво монахів: «Коли хто-небудь узяв будь-яку річ зі Скиту, то не принесло це йому добра, бо все переплакали ченці, на кожній дрібниці стоїть тяжка клятва і висять сльози». (Целевич Ю. Історія Скиту Манявського. – Івано-Франківськ, 1993. – С.123.)

Відтоді парафіяльною стала церква Покрови Пресвятої Богородиці, котра в трохи зміненому вигляді (в 1900 році її відремонтували і розширили) збереглася до наших днів. На жаль, отець Олексій Гаврилюк недовго пробув парохом Надвірної. У 1919 році його, як активного члена просвітницького руху, вислали до одного з польських таборів, які справедливо називали «таборами смерті». Антисанітарія, страшні побутові умови, голод і холод підірвали здоров’я священика і 21 квітня 1920 року він помер на 34 році життя. (ДАІФО. – Ф.504.- Оп.1. – Спр. 330а.- Т.1.-Арк. 149. Кривава книга. – Дрогобич, 1994. – С. 262.). Поховали отця Олексія Гаврилюка на тому ж цвинтарі, що і його попередника.

9 вересня 1920 року, Надвірнянську парафію очолив новий священик – отець Іван Луцик. У другій половині 20-х років він очолював у Надвірній читальню «Просвіти». (ДАІФО. – Ф.504.- Оп.1. – Спр. 330в.- Т.3.-Арк. 154. Шематизм всего клира греко-католической епархии Станиславовской. – Станиславов, 1925.- С.153.).

Помічниками у нього були: о. Михайло Драгомирецький (1921-1926) о. Олександр Ніжинський (1927-1930), o. Ігнатій Харук (1931-1932) і Володимир Бибик (1932-1935) катехит Антін Пельвецький (1927-1928) та катехит Іван Кучма (1929-1938). Отець Іван дуже багато уваги приділяв дітям та створив у Надвірній літній дитячий садок, (Шематизм всего клира греко-католической епархии Станиславовской. – Станиславов, 1935.- С.112. ДАІФО. Ф.504. – Оп.1. – СР.330в. – Т.3. – Арк. 168.).

18 березня 1935 року настоятелем Надвірнянської парафії став отець Дмитро Шевчук (ДАІФО. Ф.504. – Оп.1. – СР.330г. – Т.4. – Арк. 14.). Допомагав йому отець Григорій Маланчук (1936-1947).

У 1938 році на честь 950-річчя Хрещення Руси-України надвірнянці почали будувати нову камяну три купольну церкву за проектом архітектора Й. Левицького. Посвячення її фундаменту відбулося на свято Воздвиження Чесного Хреста. Проте розпочатої справи завершити не вдалося: завадили цьому Друга світова війна, а відтак півстолітнє панування комуністичного режиму.

У роки німецької окупації настоятелем Храму в Надвірній і благочинним Надвірнянським був отець Михайло Цюпик (1943-1947). Допомагав йому в душпастирській праці отець Роман Гузан (1944-1946).

Після Львівського Собору 1946 року Преосвященним Йосифом, Єпископом Станіславівським, настоятелем парафії призначено митрофорного протоієрея Володимира Дідика.

У 1979 році Преосвященним Йосифом, Єпископом Івано-Франківським і Коломийським, настоятелем було призначено митрофорного протоієрея Михайла Дяка.

У 1981 році Преосвященним Макарієм, Єпископом Івано-Франківським і Коломийським, настоятелем парафії призначено митрофорного протоієрея Івана Козурака.

У 1982 році настоятем призначено протоієрея Ореста Левицького. Його стараннями якого було проведено капітальний внутрішній ремонт церкви. Після упокоєння отця Ореста, його справу в місті продовжили сини Володимир та Святослав Левицькі, нині клірики Мінської Єпархії Білоруської Православної Церкви.

Новітня історія

Новітня історія парафії Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого міста Надвірна бере свій початок із 1991 року, після того, як православні вірні Української Автокефальної Православної Церкви залишившись без Храму, спільними зусиллями почалися пошуки приміщення для звершення Богослужіння.
Храм Св. Володимира Великого м. Надвірна

7 квітня 1991 року, за сприяння подружжя Сергія та Любові Орлів на площі біля Надвірнянського районного будинку культури було організовано освячення пасок для православних вірних, яке здійснив Надвірнянський благочинний, настоятель Храму Святителя Миколая села Перерісль митрофорний протоієрей Василь Буряк.

На той час у парковій частині знаходилось закинуте приміщення, тому з ініціативи жителів міста: Марти Мітрошиної, Богдана Ружила, Ярослава Йосипенка, Марії Комар, Петра та Надії Бобровських, Ірини Полатайко, Марії Гаврилаш, Тамари Пекарської, Василя Непийводи та новоствореної православної громади це приміщення, на прохання вірян та за сприяння члена Виконкому Гаврилюка Івана Юхимовича, було передане Надвірнянською міською радою під молитовний будинок.

Першим настоятелем став ієрей Роман Боднарюк.

26 квітня 1992 року, в день Святої Пасхи Господньої протоієрей Василь Бойчук, Надвірнянський благочинний, настоятель Храмів Успіння Пресвятої Богородиці та Святого Великомученика Дмитрія Солунського села Білі Ослави у співслужінні настоятеля громади ієрея Романа Боднарюка, очолив перше Богослужіння у реконструйованому приміщенні та освятив пасхи на церковному подвірї.
Храм Св. Володимира Великого м. Надвірна

Того ж року наступним настоятелем громади призначено ієрея Василя Щербатюка.

31 серпня 1992 року – Івано-Франківською обласною державною адміністрацією було зареєстровано Статут (№241) релігійної громади міста Надвірна.

В 1993 році Преосвященним Андрієм, Єпископом Івано-Франківським і Коломийським було освячено споруду тимчасової церкви. Однак з часом виникло питання про будівництво нового Храму. Багато дискутували та радились з цього приводу, адже на будівництво церкви потрібні величезні кошти, яких не було. Церковна громада на чолі з настоятелем ієреєм Василем Щербатюком звернулася до міської Ради щодо виділення земельної ділянки під будівництво.

23 вересня 1993 року – настоятелем громади призначено ієрея Івана Микицея, а 19 грудня 1993 року – митрофорного протоієрея Мирослава Яворського.

Парафіяни власними силами викопали фундамент. Сотні кубометрів землі люди викинули з траншеї, глибина якої досягала більше трьох метрів. Робота просувалась швидко. Був застосований каскадний метод, коли грунт з глибини 3-х метрів перекидався на верх робітникові з лопати на лопату, а той викидав його у візок.

Перші блоки для Храму пожертвувало подружжя Миколи та Тамари Пекарських. Але через мізерну громаду та відсутність коштів, будівництво довелось призупинити на довгих 4 роки.

12 лютого 2000 року – Преосвященним Єпископом Іоаном (Бойчуком), настоятелем громади Святого рівноапостольного князя Володимира призначено ієрея Олега Траска.

У тісній співпраці з Зимою Параскевою Євстахіївною, юний настоятель взявся до будівництва Храму. Парафіян на той час було 8-12 осіб і тому було прийнято рішення спочатку збільшити громаду. Для цього було реконструйовано діюче пристосоване приміщення. Також перенесено вхід у Храм, завдяки чому вівтар опинився у східній частині споруди, а вхід молитовно запрошував чималий потік жителів до Святині. Старання місцевого комунального підприємства, яке очолював Гаврилюк Іван Юхимович, було заасфальтовано доріжку, обабіч якої було насаджено квіти.

Проектний інститут «Діпромісто» виготовив проект Храму, оскільки на той час існувало лише аматорське креслення фундаменту. Через неправильне розташування всередині фундаменту чотирьох подушок під колони храму, було вирішено розширити їх розташування. Проект церкви виготовив архітектор Кочмар В. В.

Увесь час впродовж Різдвяних Свят з 7 по 18 січня, отець Олег, гуртуючи парафіян ішов до кожної оселі з Церковною колядою, заохочуючи всіх жителів міста прилучитися до будівництва Храму.

27 листопада 2001 року, через рік після призначення, настоятель запросив правлячого на той час Архієрея, Преосвященного Єпископа Іоана (Бойчука) на освячення капсули та першого каменя під будівництво церкви. Ця урочиста подія надихнула людей на ще більшу працю. Роки будівництва і невтомної праці об`єднали їх в один сім’ю. Парафіяни власними силами виконували всі необхідні роботи. Залишаючи родинні проблеми та хатні справи, парафіянки щоранку поспішали до будівельного майданчика, щоб приготувати обід та нагодувати будівельників. Завдяки старанням прихожан люди доброї волі жертвували на Храм не лише кошти, але й будівельні матеріали: цеглу, цемент, ліс та метал. На свято Різдва Христового ледь не весь парафіяльний актив ходив по домівках надвірнянців, славлячи Христа та збираючи кошти на будівництво.

Завдяки матеріальній підтримці керівництва місцевого ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» та за посередництва головного бухгалтера Наталії Доліної, яка є парафіянкою нашого Храму, було придбано й доставлено всю цеглу для будівництва церкви та будинку священика поруч з ним.

8 листопада 2002 року – у Храмі Святого Великомученика Димитрія Солунського с. Лісна Велесниця Преосвященним Іоаном (Бойчуком) рукоположено в сан священика диякона Любомира Траска, брата отця Олега та призначено помічником настоятеля парафії міста Надвірна.

11 вересня 2003 року – парафіяни церкви Святого Володимира, побачили, що древня, раніше майже чорна, ікона Спасителя цілком оновилась. Згодом ця ікона стала однією із головних святинь Храму, але, на жаль, вона була викрадена з церкви.

У грудні 2005 року – помічником настоятеля, ієреєм Любомиром Траско, було освячено для підняття перші куполи. Ця подія супроводжувалась дивовижними свідченнями: того дня у приміщенні школи №1 та міжшкільного комбінату проводився науковий семінар, учасники якого вийшли на подвір’я подивитись на підняття куполів. Незважаючи на певну віддаль між спорудами, а церква знаходиться між ними, обидві групи вчителів побачили на центральним куполом дивовижне сяйво, в якому Сам Господь встановлював Хрест над куполом.

23 грудня 2007 року – Преосвященним Іоаном (Бойчуком) звершено першу Божественну Літургію у новому Храмі міста Надвірної, після якої правлячий Архієрей зачитав указ Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета про нагородження настоятеля орденом Святителя Миколая.

13 жовтня 2014 року – з Архіпастирським візитом Храм відвідав Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан.

На даний час церква перебуває у стадії будівництва. Вже здійснено розпис Храму, встановлено Престіл та Іконостас.

Настоятель Храму

Митрофорний протоієрей Олег Траско народився 13 жовтня 1974 року в селищі ВигодаХрам Св. Володимира Великого м. Надвірна Долинського району Івано-Франківської області в родині робітників.

У 1980 році розпочав навчання у Вигодській середній школі, яку закінчив у 1991 році.

Духовну освіту здобув у Івано-Франківській Духовній Семінарії.

22 травня 1996 року – в день вшанування Святителя Миколая, Мир Лікійських Чудотворця Митрополитом Галицьким Андрієм (Абрамчуком) хіротонізований в сан Диякона, а 2 червня 1996 року, в день Святої Пятидесятниці - в сан Священика та удостоєний Церковної нагороди - Набедреника.

У жовтні 1996 року указом Єпископа Івано-Франківського і Коломийського Володимира (Ладики) призначений настоятелем на той час недіючої громади селища Делятин Надвірнянського благочиння.

14 жовтня 1997 року – нагороджений правом носіння Камилавки.

12 лютого 2000 року – Преосвященним Єпископом Коломийським і Косівським Іоаном (Бойчуком) призначений настоятелем парафії Святого Рівноапостольного Князя Володимира Великого міста Надвірна.

28 липня 2000 року – нагороджений Наперсним Хрестом.

19 грудня 2000 року – призначений настоятелем парафії Святого Великомученика Димитрія Солунського села Лісна Велесниця Надвірнянського благочиння.
28 липння 2002 року – на зборах Надвірнянського благочиння обраний Надвірнянським благочинним.

27 листопада 2002 року – возведений в сан Протоєірея.

У вересні 2005 року вступив до Львівської Духовної Академії.

У 2006 році закінчив Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича за спеціальністю "Релігієзнавство" та здобув кваліфікацію релігієзнавця, викладача філософсько-релігієзнавчих дисциплін.

28 липня 2006 року – нагороджений Хрестом з оздобами.

У 2006 році обраний депутатом Надвірнянської районної ради Івано-Франківської області.

23 грудня 2007 року удостоєний Церковної нагороди - Ордену Святителя Миколая Чудотворця.

У 2009 році закінчив повний курс Львівської Православної Богословської Академії, успішно захистивши магістерську роботу на тему: "Преподобний Пахомій Великий та заснування киновіту" та здобув кваліфікацію "Магістр Богослів'я".

16 квітня 2009 року – нагороджений правом носіння Митри.

31 жовтня 2010 року – вдруге обраний депутатом Надвірнянської районної ради Івано-Франківської області.

13 жовтня 2014 року – нагороджений Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня.



Поділитись


















otta Da Vinci