block




Храм Вознесіння Господнього с. Парище


Історія Храму

Перша згадка про Храм Вознесіння Господнього села Парище датується кінцем XVIII століття. Саме краєзнавцем Іваном Бойком із села Гаврилівка у Львівському державному архіві виявлено першу згадку про церкву села Парище у переписі візитацій Єпископа Галицького Йосифа (Шумлянського) за 1711 рік.
Храм Вознесіння Господнього с. Парище

За переказами старожилів церква була збудована в зруб майстром Федором разом із синами з села Манява. Святиню будували з дерев, які вирубали в місцевому лісі, а сам Храм постав на пнях зрубаних дерев.

Також в церкві зберігається чудом уцілілий рукописний поминальник за 1778 рік, у якому згадуються 12 імен померлих священиків та членів їхніх родин, що свідчить про древнє походження Храму та села в цілому.

На вівтарній стіні біля жертовника зберігався образ Божої Матері, який містив напис: “ Ікону офірує Іваниха Батирева за скоєний гріх, на успокоєніє души року Божого 1763 р. “

У 1834 році постала потреба реставрації Храму: було встановлено нові дубові підвалини, які поставили на тесаний камінь. Також замінено покрівлю та встановлено нові хрести. За свідчення родини Мольдованів, їхній прадід, встановлюючи Хрест, побачив цифру 1777, що також вважається датою заснування Храму.
Храм Вознесіння Господнього с. Парище

В 1854 році на церковному подвір’ї звели нову дерев’яну резиденцію, викопали криницю та побудували господарські будівлі.

У 1883 році Храм розписували майстри із Відня.

1906 -1909 рр. – перекриття церкви оцинкованою бляхою.

У 1942-1944 роках через село проходив фронт і біля Святині угорськими солдатами були викопані окопи, в які вкопали гарматами й вони збереглися до нашого часу. Під час війни Храм уцілів, хоча й був сильно пошкоджений із північної сторони осколками та кулями.

У 1944 році церкву хотіли спалити солдати Радянської армії, але, на прохання місцевої жительки з дітьми, не вчинили цього. Також при обшуку в середині не була знайдена так звана антирадянська пропаганда.

У 1967 році сільська рада за вказівкою з району вивезла всю церковну утвар у село Лоєва, де в місцевому Храмі був склад релігійної атрибутики. В цей час було спалено багато церковних історичних документів, книг та інших речей. В середині Святині розмістили музей, а іконостас закрили білим полотном.

Цілих 27 років Храм стояв зачиненим, проте люди не залишали свою Святиню, таємно реставрували, встановили огорожу з металу, а одного разу серед ночі пофарбували дах. На Пасхальні свята другого та третього дня всі жителі села приходили до церкви й заходили в середину під спів “Христос Воскрес”, прославляючи Воскреслого Христа.

17 лютого 1989 року – з ласки Божої відновилося Богослужіння й настоятелем Храму призначено протоієрея Михайла Дяка.

3 липня 1991 року – розпочато капітальний ремонт та здійснено нові розписи Святині художником-реставратором Миколою Канюсом із Івано-Франківська та його учнями.

Найтрагічніша дата для Храму сталася в ніч з 8 на 9 лютого 1992 року: за загадкових обставин церква спалахнула. Основна версія – підпал. Все село кинулося до Храму, оскільки церковний дзвін скликав своїх дітей до Святині, проте врятувати її не вдалося. Ніч горя та розлуки… Багато було втрачено, але дещо і врятовано: Святі Дари, книги, царські ворота, декілька ікон. Нещастя згуртувало громаду і дуже швидко було збудоване тимчасове приміщення для Богослужінь.

4 липня 1992 року – освячено капсулу на будівництво нового Храму.

У 1997 року громада увійшла до складу Івано-Франківської Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату.

25 травня 1997 року – урочисте освячення нового Храму Єпископом Івано-Франківським і Галицьким Володимиром (Поліщуком) і Єпископом Коломийським і Косівським Іоаном (Бойчуком) у співслужінні близько двадцяти священників.

У 2000 році настоятелем призначено уродженця села священика Івана Лавришина. Того ж року громада увійшла до складу до Коломийської Єпархії.

В даний час активно ведеться будівництво нової резиденції, створюється благоустрій церковної території та в планах будівництво нової огорожі.

Священики, які служили в Храмі:

о. Микола Левицький - (1775-1832 рр.)

о. Василь Левицький - (1832-1840 рр.)

о. Стефан Колянковський - (1841-1877 рр.)

о. Олександр Гарасевич - (1877-1886 рр.)

о. Іван Кучинський - (1880-1883 рр.)

о. Йосиф Ручинський - (1883-1924 рр.)

о. Іван Волянський - (1924-1946 рр.)

о. Степан Киселевський - (1946- 1961 рр.)

о. Прокопович 1948 - (1952 рр.)

о. Василь Савяк

о. Юрій Федяк

о. Микола Филик - (1996 р.)

о. Іван Лавришин - (з 2000 р.)

Настоятель Храму

Митрофорний протоієрей Іван Лавришин народився 3 липня 1969 р. в селі ПарищеХрам Вознесіння Господнього с. Парище Надвірнянського району Івано-Франківської області в родині селян-колгоспників.

У 1975 р. – розпочав навчання в Парищенській середній школі, яку закінчив у 1984 році.

В 1984 році вступив до Надвірнянського СПТУ, яке закінчив у 1987 р за спеціальністю оператора автоматичних і напівавтоматичних ліній третього розряду.

У 1987 р. проходив службу у рядах Радянської Армії у ВВ в місті Рубцовськ.

1989-1991 рр. – працював у Надвірнянському лісокомбінаті.

У 1991-1994 рр. – навчання в Івано-Франківській Духовній Семінарії.

14 листопада 1993 року – одружився із Савків Марією Василівною.

4 грудня 1993 року, в Свято-Покровському Кафедральному Соборі м. Івано-Франківськ Митрополитом Галицьким Андрієм (Абрамчуком) рукоположений в сан диякона, а 13 березня 1994 року, в Неділю Сиропусну – в сан священика.

31 березня 1994 року – Патріархом Київським і всієї України Володимиром (Романюком) призначений настоятелем Храму с. Максимівка Кременчуцького району Полтавської обл.

21 червня 1994 року – нагороджений правом носіння Набедреника.

14 жовтня 1995 року – нагороджений Камилавкою.

27 серпня 1997 року – указом Єпископа Полтавського і Кременчуцького Іоана призначений настоятелем церкви Святої Тройці смт. Градиськ Глобинського району Полтавської області.

4 березня 1999 р. – указом Святійшого Патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета
призначений благочинним Глобинського благочиння Полтавської Єпархії.

23 травня 1999 – нагороджений Наперсним Хрестом.

28 березня 2000 року – прийнятий у клір Коломийської Єпархії.

6 жовтня 2000 року – Єпископом Коломийським і Косівським Іоаном (Бойчуком) призначений настоятелем Храму Вознесіння Господнього с. Парище Надвірнянського благочиння.

3 вересня 2006 року вступив до Івано-Франківського Богословського інституту УПЦ КП, який закінчив 14 липня 2010 року та отримав вищу базову освіту за напрямом підготовки «Філософія» і здобув кваліфікацію бакалавра філософії (релігієзнавця).

5 травня 2007 року – нагороджений Хрестом з прикрасами.

29 грудня 2012 року – указом Єпископа Коломийського і Косівського Іоана (Бойчука) та згідно зборів священників Надвірнянського благочиння, обраний Делятинським благочинним.

14 квітня 2014 року - з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета нагороджений правом носіння Митри.

Разом із дружиною виховує трьох дітей:Богдану, 1994 року народження, Святослава, 2007 року народження та Андрія, 2010 року народження.



Поділитись


















otta Da Vinci