block




Християнство на Прикарпатті через призму віків


(Короткий нарис приурочений 1025-ліття Хрещення Руси)
Cтаття Преосвященного Юліана Єпископа Коломийського і Косівського надрукована в газеті «Вільний голос» за 13.09.2013 р.

Відзначення 1025-річчя Хрещення України на церковному та державному рівні є особливою подією у нашому житті. Адже це не лише нагода пригадати головні етапи історичного формування багатої духовної традиції українського народу, але й час переосмислити головні набутки християнської цивілізації, зосередити увагу на константах духовно-морального розвитку суспільства, сформованих у світлі Христового вчення, поширеного “із Києва по всій Русі”.
Християнство на Прикарпатті через призму віків
Історія Православної Церкви на наших теренах сягає своїми початками апостольських часів, а в організаційних формах – зламу VIII-IX ст. Поширенню християнства сприяли географічне розташування, активні контакти з країнами Сходу та Заходу, передусім – Візантією та південними слов’янами. У цей період Прикарпаття перебувало у складі Давньочеської держави, тому першими проповідниками християнства тут найімовірніше були учні святих рівноапостольних братів Кирила та Мефодія. Упродовж декількох століть, ще до Хрещення Русі, яке 988 р. здійснив Святий Рівноапостольний князь Володимир Великий (980-1015), східно-християнська традиція та греко-слов’янський обряд набули поширення на теренах майбутньої Галицької єпархії, зі складу якої згодом були сформовані й інші адміністративно-церковні одиниці, в тому числі й Коломийська єпархія. Деякі історики висловлювали припущення про можливе існування заснованих чеськими та моравськими місіонерами єпархій “кирило-мефодіївського” обряду навіть на території сусідньої Польщі.
Поступовість християнізації території Прикарпаття може бути простежена і за загальною літописною концепцією ранньої історії Української Православної Церкви, започаткованої Преподобним Нестором Літописцем і популярною у церковній історіографії модерного періоду. Так зване Перше Хрещення Русі повязувалося з традицією апостольської проповіді на українських землях Апостола Андрія Первозванного, друге Хрещення – з місіями рівноапостольних Кирила і Мефодія, третє Хрещення відбулося за Константинопольського Патріарха Фотія у ІХ ст.(Хрещення Аскольда), четверте – Хрещення Святої Рівноапостольної княгині Ольги, і п’яте – Володимирове 988 р. Таким чином величний чин звершений князем Володимиром Великим увінчав багатостолітню історію становлення українського християнства, і, ймовірно, відображав не лише хронологічний період, але й географію поширення структур Церкви.
За свідченням історичних джерел, уже 992 р. після Різдва Христового “Володимир ходив по Дністрі з двома єпископами, навчаючи, багатьох людей охрестив і побудував у землі Червенській город в ім’я своє Володимир і звів Церкву Пресвятої Богородиці, залишив тут Єпископа Стефана і повернувся з радістю”. Літописні свідчення про наради князя Володимира з Київським Митрополитом Леонтієм, “щоб поділити землю Руську у спадщину синам своїм і поставити в містах єпископів для здійснення благочестя”, дозволяють припустити заснування якщо не самим князем-хрестителем, то його сином Ярославом Мудрим Перемишльської і Галицької кафедр, що має відношення до наших теренів.
Активні зовнішньополітичні стосунки галицько-волинських володарів зумовили також широкі зв’язки єпархії, монастирів та парафій. Тут з’явилися представники численних руських, польських, чеських, угорських, німецьких, литовських володарів та колоністів. Незважаючи на претензійність багатьох колоністів та завойовників, нетолерантність у ставленні до місцевих звичаїв та обрядів упродовж багатьох століть, культурні та церковні традиції на наших землях зберігали відкритість та послідовну толерантність до іншої традиції та обряду. Видатний український історик М. Грушевський звернув увагу на те, що середньовічні місцеві історики-хроністи, підкреслюючи свою вірність “грецькій вірі”, завжди намагалися уникати негативних окреслень іновірців.
Від періоду заснування Галицької Митрополії, згодом – Львівської, Галицької та Камянець-Подільської Православної Єпархії, створення окремих структур Станіславівської унійної Єпархії в ХІХ ст. і до сьогодні традиції взаємного розуміння, толерантності та співдії залишаються характерними для наших православних громад та осередків. Багатство мистецької оздоби у дерев’яній архітектурі наших храмів, багатобарвність колористики ікони, світського живопису та вишивки крізь століття свідчать про давність та неперервність духовної культури, матеріальні пам’ятки якої вивчають археологи та архівісти. Не випадково, благодатні терени нашої єпархії завжди були місцем духовного натхнення, відпочинку та просвітлення для багатьох діячів української культури – Іван Франко, Михайло Грушевський, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Роман Іваничук, Патріарх Володимир – це лише невеликий перелік видатних імен, доля яких пов’язана з нашою історією. Сучасний розвиток науки, культури, мистецтва, інтенсивний розвиток інформаційних технологій став безсумнівним підсумком історії саме християнської цивілізації, заклик до Богопізнання у якій дозволив людству вийти на високі рівні інтелектуального розвитку та самопізнання.
Вивчаючи та підсумовуючи 1025-літній шлях українського християнства, ми повинні зосередити увагу і на особистісному вимірі свідомого прийняття Світла Істини великими князями та святителями минулого. Адже справжня велич християнської традиції полягає не стільки в суспільних звершеннях та здобутках, скільки у послідовному слідуванні заповідям Христа на шляху подолання наслідків первородного гріха, у моральному очищенні та звільненні від спокус світу цього. Багатогранна історія Коломийської єпархії є невід’ємною частиною саме цього промислительного історичного процесу.

Керуючий Коломийською єпархією,
Єпископ Коломийський і Косівський
+ Юліан



Поділитись


















otta Da Vinci