block




Проповідь в 12-ту Неділю після П’ятидесятниці


Одного разу приступив до Ісуса один юнак і спитав: «Учителю Благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне? Ісус відповів йому: «...Якщо ж хочеш увійти в життя вічне, дотримуйся заповідей» (Мт. 19, 16-17).
Проповідь в 12-ту Неділю після П’ятидесятниці

Скільки разів ми вже чули цю євангельську розповідь. Знаємо питання цього багатого юнака та відома нам відповідь Ісуса Христа - Господні заповіді, ось, що головне і вкрай необхідне для осягнення спасіння. Але це ще не все, юнак відчуває якесь незадоволення власним життям. Через це і приходить до Христа: «Учителю, що маю ще робити?» Але відповідь Спасителя перевищує його можливості. Він не в змозі переступити межу свого існування, відмовитися від усього, що було пов'язане з його життям - роздати добро бідним і йти слідом за Христом.

По різному ми сприймаємо таку поведінку цього юнака: нерідко дозволяємо собі навіть осудити його, мовляв, як це — сам Бог покликав його, а він відмовився прийняти це запрошення. Пошкодував своє майно, золото. Не зміг розлучитися з тим, що прив'язувало його до цього грішного світу, не бажаючи таким чином скласти собі скарб на небі. Який же він нерозумний, ненаситний!

Можливо, це й так. Але скільки з нас можуть сказати собі, хоча б десь у глибині власного серця: я не такий, я кращий. Напевно, що небагато, якщо й взагалі такі знайдуться. Євангельський юнак мав хоча б одне достоїнство, і то дуже вагоме, він змалку дотримувався Господніх заповідей — й Ісус Христос, Всюдисущий Бог, Той, який знає серця і помисли кожної людини, не осудив його.

А майно, багатство... Чи бачили ви трясовину, яка, схопивши свою жертву, тягне її вниз і вже без сторонньої допомоги людина вирватись із неї не може. Так само і гроші, влада - відчувши їх смак, людина кидається в той вир і, навіть розуміючи хибність власного життєвого шляху, зійти з нього вже майже не в силі. Саме тому й говорить Господь: «Легше верблюдові пройти через голчине вушко, ніж багатому ввійти в Боже Царство» (Мт. 19, 24). А в іншому місці: «Горе ж вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу. Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати» (Лк. 6, 24).

Зі Святого Письма нам відомо, що заможним був Авраам, батько єврейського народу, багатим був Яків, серед пишноти й слави провів своє життя Давид, але найбільшим достатком втішався його син Соломон — рівного йому багатством не було нікого на землі. А всі вони були вибраними людьми в очах Господніх.

Одного разу мені довелось мати розмову з жінкою, яка розповідала, що як їй жилося в минулому. Колись вона мала все. Чоловік дуже добре заробляв, вона теж мала добру роботу. Гроші були постійно, ще й досить кругленьку суму відкладали. Тільки тепер вона зрозуміла, що раніше ніколи по справжньому не задумувалась над своїм майбутнім, єдине, що турбувало - як побільше заробити. Хоча й молилась і до церкви нерідко ходила, але то було більше з почуття обов'язку, а не за потребою. Але вийшло так, що сімейні проблеми, а пізніше й інфляція, з'їли всі їхні заощадження. Крім цього втратили свої заробітки і вона, і чоловік, але тільки тоді, коли її серце звільнилось від гонитви за грошима, вона відкрила його для Бога. Та, зрештою, подібне можемо знайти в історіях життя Давида, Соломона та багатьох із нас. Бо в серці, де панує гордість, зарозумілість, жадоба накопичення, місця для Бога залишається дуже мало.

Тож у своєму вченні Господь осуджував не саме багатство, а надмірне уповання, гонитва за ним. Засуджував людей, які, нагромаджували свої скарби, забували про своїх ближніх і про Бога. І ні для кого з нас не є таємницею, що корінь переважної більшості злочинів, воєн, ненависті, злоби - це жадоба наживи, прагнення збільшити свої капітали нечесним шляхом.

Але потрібно мати на увазі, що Спаситель ніколи не возвеличує бідність, не говорить, що злиденність є вкрай необхідна для спасіння. Убогість в розумінні Ісуса — це убогість серця, душі, тобто стан, в якому людина керується не гордістю, заздрістю, а навпаки, відчуває свою постійну потребу у спілкуванні з Богом. Вона не каже: «Душе моя, спочивай, їж, пий та веселися». Бідний чоловік усвідомлює, що він є творінням, а не творцем, а значить, в усіх випадках свою надію покладає на Того, Хто вище нього, Хто дав йому життя і провадить його життєвою дорогою. Життя убогого - це життя у Христі, який кличе за собою.

Такої убогості, дорогі у Христі маємо шукати і всі ми, вона має стати основною метою нашого життя, щоб ми могли нагромадити велике духовне багатство для вічності: «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6, 21). Амінь.

митр. прот. Іван Шевчук



Поділитись


















otta Da Vinci