block




Проповідь на Велику П'ятницю


В ім’я Отця, і Сина, Святого Духа!

Сьогоднішній день – день спомину Святих Страстей Господа нашого Ісуса Христа є святим для кожного християнина. Дуже важко говорити слово біля Хреста і біля Плащаниці. Святі Отці заповідали в ці хвилини не говорити, а тільки плакати. Тому кожен раз, коли промовляємо слово преред Святою Плащаницею, стає невимовно важко і страшно. Страшно за своє життя, свою убогість і за свою негідність вимовити хоча б кілька слів при Святій Плащаниці, перед Святим Гробом нашого Найсолодшого Спасителя.
Проповідь на Велику П'ятницю

Сьогодні особливий день в році, коли не звершується Божественна Літургія. Чому? Тому що Церква вважає, що велика всесвітня Жертва в цей день вже була принесена на Голгофі, тому не повторює її в Храмі.

Напередодні ввечері, у четвер, Господь молився на самоті, перебуваючи в глибоких душевних переживаннях у Гефсиманському Саду. І якою великою розрадою була б для Нього, не самотня, а спільна молитва з Його найближчими друзями: Петром, Яковом та Іваном, які були свідками не тільки Його чудес, але й Фаворської слави. Він навіть просив не залишати Його одного: «Залишіться тут, і попильнуйте зо Мною»… (Мт.26, 38). Вдумаймось в ці слова Спасителя.

Як важливо підтримувати в хвилини нещастя один одного. І якщо Господь, Син Божий, просив про підтримку, про допомогу, про молитву, то чому нам не просити ближніх молитися за нас? Була глибока ніч.

Учням, по людській немічності хотілося спати і вони заснули, а Спаситель залишився один. Він молився до кривавого поту, кажучи: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене…» (Мт.26, 39). А між деревами вже мерехтіли вогні факелів і лунали численні голоси.

Після цього почалися страждання Спасителя, не тільки душевні, а й тілесні. І коли навіть грізний Пилат пошкодував Ісуса, бо зрозумів, що то за В'язень (адже Ісус смиренно все терпів - не відповідав на наклеп, ні про що не просив) – то з нагоди свята Пасхи хотів Його відпустити. І весь народ, що стояв на площі, вимагавши звільнити не Його, а Варавву, почав волати божевільні і фатальні слова: «На нас Його Кров і на наших дітей» (Мт.27, 25). Не побоялися нащадків своїх зробити учасниками цього великого злодіяння, за що і несуть вони кару в продовж уже двадцяти століть.

Далі Спаситель був підданий ще більш страшним тортурам, але до останньої хвилини молився за своїх ворогів. Довкола було стільки злості, стільки люті, ненависті, а Він молився за розпинателів. І що ж ми бачимо? Позбавлений будь-якої можливості проповідувати, навчати, творити милосердя, Господь тепер тільки молиться. І цю Його молитву чує один із розп'ятих біля Нього розбійників: «Отче, відпусти їм, – бо не знають, що чинять вони!...» (Лк.23, 33)

Ця проста молитва зворушила душу розбійника. Вона перемінила його серце та думки. І він зрозумів, що так чинити звичайна людина не може. Молитися за своїх ворогів і прощати їм може тільки Бог. І незриме світло, яке засяло на весь світ від Голгофського Хреста, могутньою хвилею проникло в серце розбійника й він відчув і визнав в Розіп'ятому Ісусові Бога. Із цього осяяного серця вилились дивовижні слова покаяння Розп'ятого: «Пом'яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє» (Лк.23, 42). І у відповідь він почув: «По правді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!» (Лк.23, 43).

Тому, дорогі у Христі, дивлячись сьогодні на Святу Плащаницю, нам залишається вирішити: а з ким зараз ми: з Христом чи з Його ворогами. Якщо ми підкоряємося Його волі, як і Він підкорився волі Отця, сказавши: «А проте, – не чого хочу Я, але чого Ти»… (Мк.14, 36), – то ми з Ним. Якщо несемо свій хрест смиренно, не відповідаємо на наклеп, але молимося за своїх ворогів - то ми з Ним. Але для цього ми повинні в житті щиро каятись, так як покаявся розбійник, і прощати, як прощав наш Спаситель.

Коли ми дивимось на рани Христові, зі страхом думаємо, що це наша провина, бо ці рани причинили Йому наші гріхи. Тяжким є один гріх, але що ж сказати, коли цих гріхів, як піску на морському березі. В особі змученого Христа немає ні гніву, ні погрози, немає навіть докору, а тільки одна безмежна любов і безмежна милість до людського роду.

Нехай при погляді на засудженого та померлого Спасителя з особливою силою запалає в нас любов до Нього, любов до правди та істини, і в той же час, прагнення до розкаяння в особистих гріхах і провинах, щоб у нашому житті яскраво розцвітали Божественна правда та свята любов. Прийми ж нині, милосердний Ісусе Христе, наше цілування та сльози. Амінь.

прот. Юрій Атаманюк



Поділитись


















otta Da Vinci