block




Проповідь на Неділю 19-ту після П’ятидесятниці


В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

«І як хочете, щоб робили вам люди,
так і ви робіть їм» (Лк. 6:31).

Ось коротка настанова Господа Ісуса Христа про те, як потрібно жити нам по Закону Божому. Чого ви бажаєте собі, того бажайте й іншим, і чого не бажаєте, щоб робили вам, того не бажайте і не робіть іншим.
Проповідь на Неділю 19-ту після П’ятидесятниці

Ще в Старому Завіті один із мудреців говорив: «Хто риє яму, сам упаде в неї, і хто ставить сіть, сам буде уловлений нею» (Сир. 27:29). Щоб ми не зробили поганого ближньому – рано чи пізно самі потерпимо від цього.

«Не судіть, то і вас не судитимуть; не осуджуйте, то і вас не осудять; прощайте, то й вас прощатимуть; давайте, і дасться вам: … бо якою міроюю міряєте, такою ж відміряється і вас» (Лк. 6:37-38). В повсякденному житті ми забуваємо про ці золоті правила. Про інших думаємо і говоримо будь-що, а на самих себе не дивимось.

Якщо і маємо добрий намір, то завжди робимо його з вигодою для себе, нічим не поступаємось. А між тим, Господь говорить: «І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять… Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих» (Лк. 6:32-33, 35).

Господь говорить, що добро роблять своїм і грішники – язичники. За що ж християнин отримає нагороду, коли буде жити так, як живуть язичники. Християнська любов повинна бути вище звичайної людської любові.

Вона повинна розповсюджуватись не тільки на своїх, але й чужих. Всі християни – діти Отця Небесного, викуплені кров’ю Єдинородного Сина Божого; всі ми члени одної сім’ї – Церкви. Чи може бути в такій сім’ї місце для ворожнечі і ненависті, зависті і сварки? Принаймі, не повинно бути.

Важкими є ці заповіді для нас, немічних, схильних більше до зла, ніж до добра, особливо важкою є заповідь про любов до ворогів. Важкі вони, але не можна їх назвати неможливими до виконання. Хто навчиться стриматись до всього доброго і буде просити у Бога допомоги, тому все буде можливе.

Звернемо, брати і сестри, нашу увагу на заповідь про любов до ворогів. Як, і в чому повинна виявлятись ця любов? Перш за все, потрібно знати, хто наші справжні вороги. Істинний ворог наш той, хто шкодить нашій душі нашому спасінню. Хто намарно ненавидить нас, старається забрати життя, здоров’я, майно, зашкодити нашому доброму імені. Любити ворогів, не мстити їм, не робити зла – це не значить підтримувати зло або замовчувати його. Зло – завжди зло, і зі злом потрібно боротись в усіх його видах і проявах. Його потрібно викорінювати по можливості добром, любов’ю, молитвою, праведним судом, а в крайньому випадку, як апостол Павло говорить: «Отже, вилучить розпутного від вас самих» (1 Кор. 5:13).

В особі ворога потрібно бачити творіння Боже. І обов’язок християнина – спробувати виправити і спасти його. За заповіддю Христа, нам потрібно навчитись не мстити ворогам, не платити злом за зло, бо від цього множиться зло, а робити добро. Якщо ви вирішили не мстити ворогам, ви уже виконали заповідь Христа, ви отримали велику перемогу не над людьми, а над собою, над злом, над дияволом – причиною зла.

Це добрий знак, що Ви стали уподібнюватись Христу, Який молився за ворогів своїх на Хресті і спас свого гонителя Савла. Через любов до людей ми уподібнюємось Самому Богу. «Бог є любов, і хто перебуває в любові, перебуває в Бозі і Бог перебуває у ньому» (1 Ів. 4:16). Амінь.

митр. прот. Василь Вепрук



Поділитись


















otta Da Vinci