block




Проповідь в 20-ту Неділю після П’ятидесятниці


В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Після чудесного зцілення слуги римського сотника в Капернаумі, Господь проходив повз гору Фавор. За цією горою на схилі Гермону, знаходиться арабське село Неїн, колишнє містечко Наїн, яке було огороджене стінами і розташоване зовсім недалеко від Назарету, де зростав Спаситель.
Проповідь в 20-ту Неділю після П’ятидесятниці

На другому схилі гори, навпроти містечка, було місце в якому Єлисей, за сотні років до народження Христа, воскресив сина вдови, яка в своєму домі його гостинно приймала. Біля підніжжя цієї гори Пророк Ілля воскресив сина Сарептської вдови. Люди пам’ятали й шанували цих великих пророків, які повернули одиноким матерям померлих синів.

Про воскресіння юнака з Наїну нам розповідає тільки Апостол Лука. Євангеліє не зберегло імен цих людей: ні сина, ні матері, однак до нас дійшли відомості про деталі цієї події.

Перш за все уявімо собі зустріч двох натовпів людей, один з яких входить у місто, на чолі якого стоїть Спаситель, а другий натовп – похоронна процесія, яка рухається з міста до місцевого кладовища. Наїн не був великим. Вихід і вхід у місто був один, тому вони не могли розминутись чи розійтись.

Мати померлого мабуть була із знатного дому, про що говорить численність учасників похоронної процесії: «багато народу йшло з нею з міста» (Лк.7;12).

Сумна картина. Ісус бачить в очах вдови весь біль, який вона переживає на цю мить. Можливо він побачив у її стражданнях і страждання Своєї земної матері – Пречистої Діви, яка так само прощатиметься з Ним біля хреста на Голгофі.

Вдова нічого не просила у Спасителя, бо вона, найімовірніше, і не бачила Господа з учнями. Її очі були закриті чорною пеленою горя.

Господь, як свідчить Апостол Лука, «доторкнувся» до мар, щоб ті, що несли покійного зупинилися і словами: «Не плач», заспокоює вдовицю. Цей голос світлим променем увірвався в морок її скорботи, повернув їй здатність бачити і чути те, що відбувається навколо. І вдова почула, як Божественний Незнайомець звернувся до її сина: «Юначе кажу тобі, встань» (Лк. 7;14).

Блаженний Феофілакт Болгарський так тлумачить: «Мертвий, піднявшись, сів і почав говорити», щоб хто-небудь не подумав, що це є видіння. Адже те, що він сів і почав говорити, було ознакою істинного воскресіння. Тіло без душі не може ні сидіти, ні говорити.»

Великий страх охопив серця людей. Але трохи оговтавшись, люди почали славити Бога: «Великий Пророк з'явився між нами, і Бог відвідав народ Свій». «Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені» – сказав Ісус Христос напередодні воскресіння сина Наїнської вдови. Христос приходить на допомогу людині рятуючи від самої смерті. Христос іде як переможець смерті.

З усіх трьох випадків, коли Євангеліє розповідає нам, як Ісус Христос воскресив померлих, цей, мабуть, найбільш загадковий. Нам легше зрозуміти, чому Христос воскрешає праведного Лазаря: вони були знайомі, Христос Сам сумував за ним, навіть, заплакав, почувши про його смерть і побачивши місце його поховання. І благання Яїра та тих, хто прийшли з ним, про зцілення його доньки. Вони просили зцілити дівчинку не знаючи, що вона вже померла, і Христос воскресив її.

Але тут ми не чуємо жодного прохання. Ми бачимо тільки безмежно велике людське горе, яке об’єднало мешканців Наїну довкола матері і жінки, що залишилася самотньою. Христос Сам іде до них, щоб вчинити це чудо.

«Не плач», – такими словами Господь звертається сьогодні до кожної матері, яка втрачає дитину. «Не плач», – це проповідь тим, хто втрачає найдорожчих у цьому житті людей. «Не плач», – тому, що воскресне твій син, твоя мати, твої брати та сестри. «Не плач», – тому, що всі ми колись помремо, але і воскреснемо у Господі «Не плач», – бо прийде час коли Господь Бог «витре кожну сльозу» з очей людський.

Багато випробовувань у житті здаються нам безнадійними, але ми забуваємо про одне: про присутність і допомогу Ісуса Христа. Навіть у час найбільшої життєвої кризи саме у Ньому ми можемо бачити джерело надії і не тільки відчути Його, але й перейнятися свідомістю того, що в Христі немає нічого неможливого.

Тож готуймо свою душу для вічності, спішімо, допоки живі, пройти земний шлях в щирому покаянні, правдивому смиренні і глибокій подяці Господу. Просімо, щоб Спаситель оберігав нас на життєвих стежках і в призначений час прийняв у Царство Небесне, приготовлене тим, хто любить Його. Амінь.

митр. прот. Михайло Слободян



Поділитись


















otta Da Vinci