block




Проповідь на неділю Сиропусну


В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Сьогодні особливий день – день, що передує Великому посту. День, коли ми вже цілком готові присвятити себе своєму виправленню, спонукати до виконання заповідей Христових. Саме цього дня Церква згадує про важливу подію, яка називається плачем Адама, плачем нашого прабатька. Сьогодні і ми плачемо разом з ним – через наші гріхи.
Проповідь на неділю Сиропусну

Плач Адама був за нібито незначний гріх, як ми собі думаємо, порівнюючи з нашими гріхами. Адам на якийсь момент уявив себе рівним Богу і згрішив, вкусивши забороненого плоду. Цим і порушив єдину заповідь, дану нашим Господом першим людям, які перебували в раю.

Призначення людини – це рай, це спілкування з Богом. Адам плакав саме через утрату раю. Один зі святих отців сказав, що Адам був у раю, а рай був в Адамі, тому і був великим плач Адама, що він утратив спілкування з Богом. Єдина створена людина на землі – Адам. А з нього Господь сотворив Єву. Всі решта були народжені. Навіть Сам Господь Ісус Христос був народжений від Діви – Пресвятої Богородиці. І тільки Адам був створений. Тому іноді доводиться чути від людей: чому ми повинні страждати за гріх Адама?

Ми забуваємо, що Адам був найдосконалішою людиною, набагато вищою за нас. Саме він дав імена всім створінням, які існують на землі. Господь обдарував його високим розумом, інтуїцією. І, звичайно, коли сталося падіння і Господь вигнав Адама з раю, той слізно плакав і благав Господа про повернення до раю – себе або нащадків. Треба розуміти, що плач Адама поширювався не тільки на його особистий гріх, а й на гріхи всього роду людського. Звичайно, за його життя, а він прожив більше ніж дев'ятсот років, були серйозні гріхопадіння. Зокрема, його син Каїн убив свого брата Авеля. І за все це переживав Адам, бо бачив гріхи, які навертаються на рід людський.

Сьогодні, на жаль, ми теж грішимо. І плачемо Адамовим плачем – через падіння наші, бо совість викриває ці падіння. Дуже часто люди приходять до церкви саме тому, що совість викриває їх у гріхах. Вони вже не можуть жити в бруді і відчувають, що пора каятися, це їхня щира необхідність покаяння. Але, на жаль, багато з тих, що перебувають у лоні церкви, грішать одними і тими ж гріхами. Часто на сповіді доводиться чути: не можу нічого з собою зробити, одні і ті ж гріхи здійснюю, чому так відбувається? Ну, це тому, що ми втрачаємо плач Адамів, утрачаємо те бажання раю, яке було в Адама, втрачаємо необхідність трудитися і наближатися до Бога. Ми лінуємося.

Але ж гріх ми все одно свідомо обираємо. Дехто каже: я не можу впоратися зі спокусою. Але ж ми щодня, або через якийсь час, самі вибираємо цю пристрасть для служіння дияволу, а не нашому Богові. Тому відновлення почуття покаяння для нас є дуже важливим. Важливе сповідування своїх гріхів. Коли людина бачить і усвідомлює гріхи, вона менше грішить. Вона усвідомлює, що цей гріх ображає Господа нашого Ісуса Христа. Чинячи його, ми щоразу розпинаємо Його на хресті. Саме Він прийшов за молитвами того ж Адама за обітницею Божою.

Ця обітниця вселяла надію нашому праотцю Адаму, нею він жив. І після Воскресіння Ісуса Христа праотець Адам знаходиться в Царстві Небесному. Тому в жодному разі ми не повинні його звинувачувати за первородний гріх, а навпаки, молитися до нього, як до святого, і просити, щоб він дарував нам такий плач, який був у нього, – плач за нашими гріхами. В ці пісні дні читатиметься молитва Єфрема Сиріна: «Господи, дай мені бачити прогрішення мої і не осуджувати брата мого».

Сьогодні ми просимо один у одного пробачення. І чинимо це за тією заповіддю, яку чули в євангельському читанні: про те, що коли не простимо ближнім своїм, то і Господь не простить нам. Хочемо, щоб сподобив і нас Господь Бог гідно підготуватися до Великого посту, щоб виправитися, змінитися, бачити власні гріхи, в тому числі й дрібні. І чим краще ми усвідомимо свої гріхи, тим духовно чистішими станемо, – щоб у майбутньому перебувати разом з Христом. Амінь.

прот. Юрій Гушул



Поділитись


















otta Da Vinci