block




Проповідь на 14-ту Неділю після Пятидесятниці


В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!
Дорогі браття і сестри!

«Хто хоче йти за мною, нехай зречеться себе, візьми свій хрест, і за мною йде»

Наша розповідь піде про те, як святе Євангеліє, слово Боже, та Жива Вода, врятувала від смерті, привела до життя в правді Божій, до святості чоловіка, який в молодості вів гріховне життя. Одного разу, напившись і втративши розум, чоловік кинув у море свого маленького сина тільки за те, що той попросив їсти.
Пройшло декілька десятків років. На один із кораблів приносять тяжко хво¬рого побожного старця. Знають, що його може врятувати лікар цього корабля, який, лікуючи людину, завжди душу і серце віддавав хворому. Побачивши тяж¬ко хворого побожного старця, який ледь чутно шепотів устами своїми молитву до Отця Небесного, лікар ні вдень, ні вночі не відходив від недужого. Весь свій талант, знання, майстерність проявляв, тільки щоб врятувати йо¬го від смерті. Дивлячись на любов лікаря, відчуваючи, що нічого йому вже не допоможе, побожний старець, помира¬ючи, дарує лікареві Святе Євангеліє. Пе¬ред смертю він каже до лікаря: "Синку, я не раз сповідався за свої гріхи в Храмі святому перед Богом і священиком. Але в останню хвилину свого життя хочу роз¬повісти за найбільший гріх, яким я прог¬нівив Господа Бога. В молодості я втопив у морі свого п’ятирічного сина. До сьо¬годнішнього часу чую його голос, коли, потопаючи, він кликав мене: "Тату, тату, тату!" Зустрівши в житті стареньку бабу¬сю, отримавши від неї у подарунок Святе Євангеліє, я знайшов Бога і все життя оплакував свого сина, просячи прощення за свої гріхи".
Лікар уважно слухав старенького чоловіка і запитав: "Скажіть мені, як звали вашого сина?" Той відповів: "Олександром звати сина мого". Лікар пригадав своє дитинство, той час, коли дуже їсти хотів, батька свого, який кинув його у воду, чудесну поміч Божу, спасіння на воді, в той час коли на великій дерев’яній дошці побачили його матроси і витягли з води. Згадав, як всі офіцери корабля виховували його, давши йому медичну освіту. Згадав, як він, ставши лікарем, обіцяв Богові за своє спасіння серце і душу віддати тільки за те, щоб всі люди, яких він буде лікувати, здоровими стали.
Усвідомивши, що перед ним лежить рідний батько, який очистив, омив своє серце і душу Живою Водою, Словом Божим, прийшов до Господа і святим життям прожив останні дні свого життя, завжди оплакуючи свого сина, лікар нахилився, обняв свого батька, поцілував його і сказав: "Батьку, благослови свого сина!" Він розповів старцеві, як живим залишився. Вислухав¬ши сина, подякувавши Богові за милість і любов, той щасливим помер на руках у своєї рідної дитини. Олександр, закінчивши духовну школу, став священиком Бога Всевишнього і завжди, навчаючи людей правди і істини Христової, розповідав, як Святе Євангеліє, Слово Боже, Жива Вода, навіть великих грішників приводить до Христа, спасіння і Царства Небесного. Це і є найбільшим щастям для кожного з нас.
Велике щастя, бути покликаним Богом до спасіння, а ще більше щастя — бути обраним для вічного блаженства в Царстві Небесному. Цьому Господь Ісус Христос вчить у притчі про кликаних на весільний бенкет царського сина, яку ми читаємо в сьогоднішньому Євангелії.
Цією притчею, Господь Ісус Христос зобразив покликання в Церкву Свою юдеїв і язичників. Під царем Спаситель зобразив Себе, а під слугами давніх про¬років і святих апостолів та всіх пастирів Церкви, через яких Бог безупинно в усі віки кличе всіх людей через віру і доброчесне життя до спасіння.
У давні часи Господь посилав у світ пророків Своїх і кликав євреїв та язичників до спасіння. Але багато людей не слухали пророків, багатьох з них гонили і навіть віддавали на мученицьку смерть. Сучасні Христові юдеї не послухали ні Самого Христа Спасителя, ні Його свя¬тих апостолів. Вони злодійськи віддали Господа на мученицьку хресну смерть, гонили й мучили Його святих апостолів і на кінець, зачерствіли в своїй невірі. За це праведний Суд Божий віддав народ юдейський до рук римських завойовни¬ків, а місто їхнє було зруйноване дощен¬ту. Але діло Христове в світі росло й міц¬ніло. Створена Господом Церква поши-рилась серед язичницького світу через Його апостолів і пастирів.
Всі християни покликані до великого і вічного блаженства в загробному світі, в Царстві Небесному. Але не всі однаково ставляться в своєму земному житті до високого звання християнина. Деякі, як негідні покликані з притчі, гордо відки-дають своє християнське достоїнство, і тому їх чекає суворий суд Божий і вічні муки в загробному світі. Інші християни, покликані в Церкву Христову, поринають остаточно в мирських справах, думаючи знайти в них повне земне щастя, і зовсім забувають про Бога, про свою душу, про вічне праведне блаженство в загробному світі. Їхня участь по смерті однакова з не¬вірними — вогонь геєнський, там "буде плач і скрегіт зубів”, - від нестерпних вічних мук.
Інші люди, віруючи в Христа, живуть у недбальстві і в нерозкаяних гріхах, надіючись на безконечне милосердя Боже. Але милосердя Господь проявляє тільки до людей, що розкаялись в своїх гріхах, омили їх сльозами покаяння, з’єдналися з Христом у Таїнстві Причастя Його Пречистого Тіла і Божественної Крові.
А ті з християн, хто викривляє віру Христову, і ті, що живуть у гріховних пороках і не каються в них, далекі від спасіння. "Неправедні Царства Божого не наслідують” — вчить Святий Апостол Павло. Ті з християн, які оскверняють гріхами й пороками свою світлу духовну одежу хрещення, подібні до покликаного на весільний бенкет, що прийшов туди не у весільній одежі. Їхня доля однакова з ним — вічні муки.
Виховуймо в собі, правдиву віру в Бога і нелицемірну любов до Христа Спасителя. Постараймося ретельно очи¬щати одежу душі нашої від гріховних діл і доброчесним життям створимо себе не тільки покликаними, а й обраними Богом для Царства Небесного.
прот Ярослав Абрат



Поділитись


















otta Da Vinci