block




Проповідь в день шанування сорока мучеників Севастійських


Святитель Іоан Золотоустий каже: «Смерть мучеників – заохота для вірних, смілість для Церкви, укріплення християнства».
Земля на якій проживаємо - це місце вигнання, терпіння і повсякчасної боротьби зі злобою диявола і світу. Переможцями у цій боротьбі стають люди сильні духом, які вміють панувати над собою а у потребі не вагаються навіть життя своє віддати задля високих цілей. Такими героями є мученики за віру у правдивого Бога. Вони притягують до себе серця найперше своїми жертовними подвигами, стражданнями, мученицькою смер¬тю.
Проповідь в день шанування сорока мучеників Севастійських
Кожного року 22 березня наша Церква святкує пам’ять сорока Севастійських мучеників. Історія цього дня відома нам з Передання.
Язичник Агриколай, Севастійський воєначальник дізнавшись, що в його війську є офіцери, які сповідують Христову віру, провів розслідування і виявив сорок християн. Деякі з них, наприклад, Киріон, Кандид, Домн, були настільки безстрашні на полі бою, настільки ж благочестиві і обізнані з Божественним Писанням.
Спочатку Агриколай вирішив застосувати лагідність та обіцяв царську ласку, але, побачивши непохитність воїнів Христових, звелів приготувати знаряддя страти... Тоді святий Киріон, підійшовши до нього, сказав: «Ти не маєш влади карати нас тілесно. Донеси імператору і чекай наказу». Розлючений Агриколай заскреготів зубами, але мусив підкоритися законам.
Довго воїни Царя Небесного і царя земного, чекаючи суду, сиділи у в’язниці... Нарешті прибув у Севастію Лисій, посланець імператора, і викликав їх до військового суду. По дорозі туди Киріон говорий своїм друзям: «Браття мої, не побоїмося тиранів. Ви пам’ятаєте, як Господь допомагав нам серед кривавої битви, коли закликали Його ім’я, пам’ятаєте, як ми, перехрестившись, долали тисячі ворогів; пам’ятаєте, як утікало все військо, а ми, гаряче помолившись до Господа, залишились на місці і не тільки стримали напад, але й повністю здолали їх а самі не отримали жодної рани. А тепер хто повстає на нас? Диявол, який ще перед створенням світу скинутий з неба в пекло... Який безсилий він порівняно з Ісусом, Переможцем смерті! Він безсилий і проти однієї душі християнської, а нас 40 воїнів Христових».
Коли святі страстотерпці стали перед судом, Лисій, ласкаво поглянувши на них, сказав: «О, ці воїни варті того, щоб отримати найважливіші військові чини! Імператор зробить для вас все, якщо ви покоритесь його волі і звернетесь до богів батьків ваших; а інакше вас позбавлять всього». «Не тільки військовий чин, а й тіла наші візьми від нас», - сказав Святий Кандид. Почувши це, Лисій розлютився і звелів бити їх камінням. Мало цього, він сам схопив камінь і кинув в одного з мучеників, але рука Господня змінила напрям і камінь розбив лице Агриколаю. Тоді святий Киріон вигукнув: «Спасіння праведним від Господа, і захисник їх в час скрути» (Пс.36, 39).
Збентежений, Лисій звелів поставити Христових сповідників в напівзамерзле озеро посеред льоду (тоді була глибока осінь), але з сорока воїнів втратив мужність лише один. Тоді коли інші в лютий холод стояли у воді, він вибіг і попрямував у теплу лазню, яка стояла на березі для їх спокуси. Він був покараний миттєвою смертю. Але його місце в цей час заступив сторож, бо побачив, що 39 вінців сходять з неба на праведників, і побажав собі сорокового.
Через три дні мученики з'явилися уві сні блаженному Петру, Єпископу Севастійському, і наказали йому поховати їх останки. Єпископ з декількома кліриками вночі зібрав останки славних мучеників і з честю поховав їх.
Імена ж їхні залишилися нащадкам: Киріон, Кандід, Домн, Ісихій, Іраклій, Смарагд, Євник, Валент, Вівіан, Клавдій, Приск, Феодул, Євтихій, Іоан, Ксанфій, Іліан, Сисиній, Аггій, Аетій, Флавій, Акакій, Екдит, Лісімах, Олександр, Ілій, Горгоній, Феофіл, Домитіан, Гай, Леонтій, Афанасій, Кирил, Сакердон, Миколай, Валерій, Філоктимон, Северіан, Худіон, Мелітон та Аглай.
Ці сорок мучеників - нездоланна сила, невичерпна благодать, нагальна допомога для всіх християн, збір мучеників, непереможне військо, величальний хор! Скільки труду змушені ми докласти, щоб знайти хоча б одну людину, яка була б здатна за нас ублагати Господа. А тут їх аж сорок в один голос підносять молитву до небес. Бо де двоє або троє зібрані в ім'я Господнє, там і Він є серед них (Мт. 18, 20). А коли їх зібралося аж сорок, то хто сумніватиметься в Божій присутності?
До сорока мучеників звертає своє прохання засмучений, щоб позбутися своїх лих, до них припадає і радісний, щоб зберегти свої успіхи. Жінка молиться до них за своїх діточок, за щасливе повернення чоловіка з далекої дороги, недужий прохає про зцілення. Нехай і ваші прохання долинуть до мучеників.
Юнаки, наслідуйте подвиг цих сорока, що були вашими однолітками! Батьки, моліться до них за своїх синів! Матері, навчіться прикладу достойної матері! Мати одного з цих блаженних юнаків, побачивши, що всі інші вже померли від морозу, а її син ще подає ознаки життя (бо мав міцне здоров'я і був стійким до болю), підійшла до нього саме тоді, коли охоронці полишили його, сподіваючись, що, можливо, він ще змінить своє рішення. Тоді вона підняла його і власноруч віднесла на віз, на який зносили тіла померлих, щоб відвезти їх на вогнище. Вона виявилася гідною матір'ю мученика! Вона і не голосила марно, не говорила незначних і нічого не вартих у ту хвилину слів. Вона промовила: «Іди, сину, у добру путь разом зі своїми однолітками, з товаришами військових походів. Не покидай їхнього гурту, щоб не постав ти перед Владикою пізніше за інших».
Сьогоднішнє свято переконливо промовляє до всіх нас, що мученики за віру приймали смерть, залишаючись при своєму переконанні. Тому задумаймося на якусь мить і запитаймо себе, чи ми гідно називаємось християнами? Тому, що дуже часто ми у погоні за приємностями цього світу втрачаємо свою суть, не задумуючись над тим, що прийде остання година і смерть, хочемо ми цього чи ні. Застукає у двері нашого життя, а який вигляд нашого обличчя в годині нашої смерті? Щасливим буде той, хто зберіг віру у правдивого Бога не на словах, а на ділі своїм життям.
Тож будьмо й ми сильними духом, споглядаючи на сорок Севастійських мучеників , міцно тримаймося своєї віри, шукаймо Бога, якщо бажаємо стати переможцями та увійти колись до щасливої вічності.
Не сумніваймося, не вагаймося працюймо щиро для Небесного Царства бо з нами Господь «по всі дні аж до кінця віку. Амінь».
прот. Василь Барчинський



Поділитись


















otta Da Vinci