block




Проповідь на 16-ту неділю після П’ятидесятниці


«Вам дано знати тайни Небесного Царства,
а он тим не дано» (Мт. 13, 11).

В сьогоднішню неділю, дорогі у Христі брати й сестри, в Євангелії від Матфея ми чули одну з притч, яку Христос розповів незадовго до своєї Хресної смерті.
Проповідь на 16-ту неділю після П’ятидесятниці
Господь порівнює Царство Небесне до чоловіка, що перед від’їздом дав кожному зі своїх слуг певну кількість талантів, а опісля зажадав звіту про їх використання. Притча має есхатологічний характер, оскільки говорить про серйозні наслідки через неправильне використання цих дарів. Христос закінчує притчу описом пекельного страждання: «Там буде плач та скрегіт зубів».

Коли ми ведемо мову про таланти, то, здебільшого, розуміємо під цим словом якийсь дар, отриманий від природи, а насправді цей дар є від Бога.

В свідомості кожного юдея існувало переконання, що вдале накопичення багатства - це Боже благословення, а Вчитель з Назарету каже: «легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому увійти в Боже Царство» (Мт. 19, 24).

А чи багато з нас не переконалися на власному досвіді як небезпечно покладати надію на гроші. Свідченням цього є зникнення небувалих сум, покладе-них на ощадні книжки в радянські часи. Також і недавня світова криза показала «міцність» фінансового фундаменту, на якому багато хто намагається будувати будівлю власного життя. То чи не змінити нам фундамент, перш ніж візьмемось будувати, щоб не довелося, оглядаючись, бачити велику руїну цього дому (Пор. Мт.7.27).

В притчі про таланти Христос не дає нам економічних порад. Він лише послуговується зрозумілими для людей всіх епох явищами. Кожна людина є боржником перед Богом. Вже сам факт того, що ми живемо, що ми прийшли в цей світ від небуття до буття та сотворені на образ і подобу Божу, робить нас власниками надзвичайних талантів. А через Святі Таїнства ми стаємо членами Церкви, а, отже, Христовими. Чи може ще щось порівнятися з цими талантами? То що ж ми маємо з ними робити? Христос каже, що пан, роздавши таланти, відійшов. Він залишив своїм слугам свободу дій. Жодних прямих вказівок, жодного примусу. Можна орудувати ними на свій вибір.

Кожна людина отримує від Бога свої здібності: інтелект, красу, фізичну силу, художній смак, вдачу, характер. Від нас залежить, чи не перетворимо на сховок свою особистість, що стане глибокою ямою, де закопаємо всі ці Божі таланти, та чи, докладаючи зусиль, з глибокою вірою зможемо їх примножити і отримати від Бога нагороду, адже ще в раю Бог сказав людині «наповняти землю та підпорядковувати її собі» (Бут.1, 28).

Але чи робимо ми саме так? Чи не беремося до якогось діла, якщо нічого з цього не отримаємо. В цьому криється найбільша помилка й біда суспільства. Саме так зробив лукавий і лінивий слуга, закопавши талант який дав йому пан. Орудувати і примножувати - це віддавати з любов’ю те, що отримав, оскільки любов - єдиний скарб, який після поділу збільшується.

Тому, дорогі у Христі брати і сестри, не марнуймо час, не відкладаймо подарованого шансу на майбутнє, а за прикладом мудрих слуг із завзяттям берімося до праці примножувати одержані таланти ще до приходу Пана з надією, що почуємо слова Його: «Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого». Амінь.

прот. Ярослав Абрат



Поділитись


















otta Da Vinci