block




Проповідь на 21-шу неділю після П’ятидесятниці


«Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. Проповідь на 21-шу неділю після П’ятидесятниціІ, як сіяв, впало одне край дороги, - і було витоптане, а птахи небесні його повидзьобували. Друге ж упало на грунт кам’янистий, - і, зійшовши, всохло, бо немало вогкости. А інше упало між терен, - і вигнався терен, і його поглушив. Інше ж упало на добру землю, - і, зійшовши, уродило стократно». (Лк. 8, 5-8).

Сіячем, дорогі браття і сестри, є Ісус Христос. Насіння є Слово Боже, а земля – серце людське. Добре серце – добра земля, а зле, нечисте й задавлене пристрастями серце – погана земля.

Так Спаситель порівнює слово Боже, Ним проповідуване, з насінням, яке кидають в землю. Насіння кидають в землю, а Слово Боже проповідують. Насіння може бути прийняте землею або залишиться на поверхні землі й бути потоптане прохожими або видзьобане птахами. Також і Слово Боже або сприймається людськими серцями, або не доходить до них: слухається і не засвоюється або ж слухається й скоро забувається. Насіння, прийняте землею, хоча й сходить, потім в’яне або заглушується бур’яном. Так і слово Боже часто викорінюється із серця життєвими турботами і гріховною прив’язаністю.

Насіння ж що потрапило на добрий грунт, виростає і приносить плід подібно до Слова Божого, прийнятого серцем, яке проникає в людину, докорінно змінює її і приносить плоди віри, які виражаються в добрих ділах і благочестивому житті.

В світі матеріальному кожне життя і всяке насіння першопочатково від Бога. Господь сказав: «Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває» (Бут. 1, 11). Так і духовне насіння – Слово Боже, приніс у світ Син Єдинородний і, посіяв його в серця боговибраних учнів Своїх, заповідаючи їм: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте» (Мк. 16,15).

З тих пір Божественне насіння життя сіється в серцях людей. Воно дієве, завжди «корисне для навчання, для докору, для виправлення, для виховання праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова» (2 Тим. 3, 16-17).

На мертвій і безплідній гріховній природі впалої людини проростають терня неситих помислів і почуттів, бур’яни беззаконня і неправди. Коли сіється на ній насіння Боже, коли зрошується вона благодаттю Пресвятого Духа, тоді виникає в ній нове життя, наповнене благими помислами і почуттями. Вона приносить приємний запах від квітів чеснот та духовні плоди: « любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, стриманість, лагідність» (Гал. 5, 22).

Від нас залежить, який грунт ми готуємо для сіяння і як сприймаємо посіяне. З насінням можна порівняти всяку добру думку та добре бажання. Народжуючись в нашій душі благородні думки й бажання іноді, подібні насінню, що впало на недобру ниву, скоро вмирають, начебто їх і не було. З іншої сторони, інколи добра думка глибоко западає в душу людини, не дає їй спокою, всюди її переслідуючи і вимагаючи її втілення. І ось, дякуючи цьому, думка переходить в твердий намір, а намір – в діло. Так з малого насіння виростає велике дерево з хорошими плодами.

З ростом насіння, кинутого в землю, можна зрівняти ріст духовного життя християнина. Насіння є маленьким та ледь помітним. Так духовне життя спочатку буває ледь помітним і відчутним. Насіння росте: спочатку показується зелень, потім стебло, і на сам кінець – колосок на стеблі. Так і духовне життя християнина: спочатку появляється думка слідувати за Христом, потім ця думка переходить в бажання, а бажання поступово посилюється й людина відчуває в собі невимовну насолоду від того що може відчувати, думати, говорити і діяти по духу вчення Христового.

Згодом все це перетворюється у звичку, робиться потребою до такого рівня, що не зрозумілим стає, як це інші можуть жити без цього, без Христа і не для Христа.

Запитаймо себе сьогодні, дорогі у Христі брати і сестри, чи стараємося ми посіяти і виростити в наших серцях насіння добрих намірів і бажань. Чи є в нас, в нашій діяльності початки християнських чеснот? Життя наше на землі коротке й час посіву обмежений.

Промайне життя, закінчиться час сівби, постанемо перед дверима гробу і тоді страшно буде явитися на той світ ні з чим. Землероба, який не потрудився засіяти своє поле, чекає зимою голод. Також і гірка участь в майбутньому чекає безтурботного, байдужого християнина, який нічого не вчинив на славу Божу, на користь ближніх і для спасіння своєї душі. Як без посіву не буває і жнив, так не буде, що взяти у вічності недбайливому християнину.

Отже, біймося гірких наслідків легковажності, лінивства і байдужості. Будемо сіяти, трудитися, працювати, каятись і молитись і за короткочасний труд на землі пожнемо плоди у вічності. Амінь.
прот. Олексій Мороз



Поділитись


















otta Da Vinci