block




Життя Святителя Григорія Палами


( 27 листопада та Друга Неділя Великого Посту )

Святитель Григорій Палама, архиєпископ Фессалонітський (Фессалонікійськійський), народився в 1296 році в Малій Азії. Під час турецького нашестя сім’я переселилася до Константинополя і знайшла притулок при дворі Андроника II Палеолога (1282р. – 1328р.).
Життя Святителя Григорія Палами
Батько святого Григорія займав високу посаду при імператорському дворі, але незабаром помер, і сам імператор Андроник взяв участь у вихованні і освіті хлопця. Володіючи здібностями, талантами і великою старанністю, Григорій без особливих зусиль освоїв всі предмети, які складали повний курс тогочасної вищої освіти. Імператор хотів, щоб хлопець присвятив себе державній діяльності. Та Григорій мріяв про духовний подвиг і ледве досягнувши 20 років, віддалився на Святу Гору Афон в 1316 році (за іншими відомостями, в 1318р.) і став послушником в монастирі Ватопед, де під керівництвом старця, преподобного Никодима Ватопедського, прийняв постриг і почав шлях подвижництва. Мати Григорія разом з його сестрами також прийняла чернецтво.Через рік великому Святителю з’явився у видінні святий Апостол і Євангелист Іоан Богослов і обіцяв своє духовне заступництво.
Після кончини старця Никодима інок Григорій 8 років здійснював свій молитовний подвиг під керівництвом старця Никифора, а після смерті останнього перейшов до Лаври преподобного Афанасія. Тут він прислужував за трапезою, а потім став церковним співаком. Але через три роки (1321р.), прагнучи до більш високих щаблів духовної досконалості, оселився в невеликій обителі, подалі від людей. Настоятель цієї обителі став вчити юнака зосередженої духовної молитви. За час перебування у Глосарії майбутній Святитель повністю перейнявся духом ісихазму і прийняв його для себе як основу життя. У 1326 році через загрозу нападу турків разом з братією він перебрався в Солунь (Салоніки). Там він незабаром був рукоположений у сан священика.
Свої обов’язки пресвітера Святий Григорій поєднував з життям відлюдника: п’ять днів тижня проводив у мовчанні і молитві, і тільки в суботу і неділю пастир виходив до народу — здійснював богослужіння і виголошував палкі проповіді. Його повчання дуже часто викликали у віруючих розчулення і сльози. Однак повністю стати відчуженим від мирського життя Святитель ще не мав змоги. Іноді він відвідував богословські збори міської молоді на чолі з майбутнім Патріархом Ісидором. Повертаючись якось з Константинополя, він виявив поблизу Солуні містечко Берії, зручне місце для самотнього життя. Так через деякий час він зібрав тут невелику громаду ченців-пустельників і керував нею протягом 5 років. У 1331 році Святитель пішов на Афон і усамітнився в скиті Святого Сави, біля Лаври преподобного Афанасія. У 1333 році він призначений ігуменом Есфігменского монастиря в північній частині Святої Гори. 1336 року Святитель повернувся до скиту Святого Сави, де зайнявся богословськими працями, яких не залишав вже до кінця життя.
У 30-ті роки XIV століття в житті Східної Церкви назрівали події, що поставили Святителя Григорія в ряд найбільш значних вселенських апологетів Православ’я і принесли йому славу вчителя ісихазму.
Близько 1330 року в Константинополь з Калабрії приїхав учений чернець Варлаам, автор трактатів з логіки та астрономії. Будучи вмілим і дотепним оратором, він швидко отримав кафедру в столичному університеті і став тлумачити твори Діонісія Ареопагіта (пам’ять 16 жовтня), богослів’я якого було визнано в рівній мірі і Східною і Західною Церквами. Незабаром Варлаам поїхав на Афон, познайомився там з устроєм духовного життя ісихастів і, на підставі догмату про незбагненність істоти Божої, оголосив його єретичною помилкою. Подорожуючи з Афона в Солунь, звідти до Константинополя і потім знову в Солунь, Варлаам вступав у суперечки з монахами і намагався довести тварність Фаворського світла, при цьому він не соромився піднімати на сміх розповіді ченців про молитовні прийоми і про духовні осяяння.
Святитель Григорій, на прохання афонських ченців, звернувся спочатку з усними запевненнями. Але, бачачи безуспішність подібних спроб, він письмово виклав свої богословські твердження.Так з’явилися «Тріади на захист святих ісихастів»(1338р.). До 1340 року афонські подвижники за участю Святителя склали спільну відповідь проти нападів Варлаама — так званий «Святогірський томос».На Константинопольському Соборі 1341 році, в храмі Святої Софії відбулася суперечка СвятителяГригорія Палами з Варлаамом, що зосередилася на природі Фаворського світла. 27 травня1341року Собор прийняв положення Святителя Григорія Палами про те, що Бог, недоступний у Своїй Сутності, виявляє Себе в енергіях, які звернені до світу і доступні сприйняттю, як Фаворське світло, але є не чуттєвими і не створимими. Вчення Варлаама було засуджене як єресь, а сам він, підданий анафемі, віддалився в Калабрію.
Але суперечки між паламітами і варлаамітами були далеко не закінчені. До числа останніх належали учень Варлаама, болгарський чернець Акіндін і Патріарх Іоан XIV Каліка (1341р. — 1347р.) ; до них схилявся і Андронік III Палеолог (1328р. — 1341р.). Акіндін виступив з низкою трактатів, в яких оголошував Святителя Григорія і афонських ченців винуватцями церковної смути. Святитель написав докладне спростування домислів Акіндіна. Тоді Патріарх відлучив Григорія від Церкви (1344р.) і ув’язнив на три роки. У 1347 році, коли Іоанна XIV на патріаршому престолі змінив Ісидор (1347р. —1349р.), Святитель Григорій Палама був звільнений і зведений у сан архієпископа Солунського. У 1351 році Влахернський Собор урочисто засвідчив православність його вчення. Але солуняни визнали Святителя Григорія не відразу (він змушений був жити в різних місцях). В одну з його подорожей до Константинополя візантійська галера потрапила до рук турків. Святителя Григорія протягом року продавали в різних містах як бранця, але й тоді він невтомно продовжував проповідь християнської віри.
Лише за три роки до смерті повернувся він у Солунь. Напередодні його кончини йому з’явивсяу видінні Святитель Іоан Золотоустий. Зі словами «У нагірна! У нагірна!» Святитель Григорій Палама мирно представ перед Богом 14 листопада 1359р.. У 1368 році він був канонізований на Константинопольському Соборі при патріарху Філофею (1354р. — 1355р., 1362р. — 1376р.), який написав життіє і службу великому Святителю.



Поділитись


















otta Da Vinci