block




Життя Святителя Павла (Конюшкевича), Митрополита Тобольського


(17 листопада)

Святитель Павло Конюшкевич народився 1705 рокуЖиття Святителя Павла (Конюшкевича), Митрополита Тобольського в місті Самборі на Галичині в багатій шляхетній родині самбірських міщан. В Хрещенні отримав ім’я Петро. Початкову освіту він здобув дома та в Самбірському училищі Православного братства Святого Апостола Филипа.

Згодом навчався в Київській академії та після закінчення курсу був залишений при Академії викладачем піїтики.

1733 року Петро Конюшкевич приймає чернечей постриг з іменем Павло в Києво-Печерській лаврі від Архімандрита Романа (Копи).

В грудні 1734 року монах Павло (Конюшкевич) був висвячений Архієпископом Київським і Галицьким Рафаїлом (Заборовським) на ієродиякона, а 1 січня 1740 року — на ієромонаха.

У 1741 році ієромонах Павло був викликаний з Києва до Москви, щоб обійняти посаду проповідника при Московській Московській слов’яно-греко-латинській академії. Перебуваючи на службі в Москві, Святитель вирізнявся красномовством, наполегливістю в праці й суворим життям.

У 1743 році він переводиться до Новгородської Єпархії, де в 1744 році стає Архімандритом Юріївського монастиря. На цій посаді він перебував 14 років. Основною його турботою було підтримання зовнішнього та внутрішнього благоустрою монастиря, заснованого ще Святим Благовірним Київським князем Ярославом Мудрим, а також спорудження нових будівель.

Архімандрит Павло постійно підтримував тісні зв’язки Києво-Печерською Лаврою. Так, 1752 року він приймав у Юріївському монастирі Києво-Печерського Архімандрита Луку (Білоусовича), з яким разом розпочинали чернечого життя. В останні чотири роки його керівництва монастирем у Новгороді не було Архієпископа й Архімандрит Павло фактично керував Новгородською Єпархією.

5 травня 1757 р. в Петербурзі він був висвячений на Єпископа та возведений в сан Митрополита Тобольського і Сибірського. Митрополит Павло майже півроку добирався в далекий Тобольськ і прибув туди в листопаді 1758 року. Провівши ніч у Знаменському монастирі та незважаючи на сильний мороз, Владика Павло здійснив молебень у міських воротах, а в літньому Успенському соборі — Літургію.

Очоливши Кафедру, Митрополит всі зусилля звернув на освіту духовенства, яка була в занедбаному стані, оскільки навчання в Тобольській семінарії, що існувала вже 20 років, було неналежним: не було навіть головного предмета — богослов’я, який Митрополит увів і безпосередньо контролював його викладання. З Києва для цієї справи були викликані троє вчених ченців.

Також Святитель Павло відкривав по селах нові парафії, а в Тобольську й інших монастирях було зведено близько двадцяти кам’яних храмів, оскільки дерев’яні страждали під час пожеж. Митрополит дуже опікувався вдовами та сиротами, був суворим до себе та завжди переслідував неправду, гординю та порушення церковної дисципліни.

Митрополит Тобольський також був відкритим противником вилучення церковних маєтків, яке активно проводив уряд імператриці Катерини II.

Святителя викликали у Синод для розгляду скарг на нього та до Петербурга він не поїхав ні після першого, ні після другого указів і, залишаючись у Тобольську, продовжував управляти Єпархією. Тоді з Петербурга написали місцевому губернатору, щоб він зобов’язав Митрополита виїхати до Москви.

11 січня 1768 р. Святитель сам виїхав до Москви і, прибувши туди 2 квітня, подав прохання про «звільнення від Єпархії в Києво-Печерську лавру на спокій». Йому в цьому не перешкоджали і серпні він прибув до Києво-Печерської лаври.

Коли Святитель від’їздив, імператриця надіслала йому десять тисяч карбованців. Він їх не прийняв, а викидав, кажучи, що це вогонь. Настоятель умовляв Митрополита прийняти цей дар — у крайньому випадку для Лаври, на яку-небудь корисну справу.
— А що ти влаштуєш, отче, на цей вогонь? — запитав його Святитель.
— Та ось хоч би через вогонь церковні глави позолотити.
— Це добре, — сказав Митрополит і гроші пішли на позолоту глав Великої лаврської церкви.

У Лаврі Святитель Павло Конюшкевич поселився в келіях намісника, проводячи час у суворих чернечих подвигах і часто, незважаючи на свою хворобливість, служачи у Лаврі та в інших храмах Києва.
4 листопада 1770 р. після тривалої хвороби Святитель з миром відійшов до Господа. Після панахиди його тіло було покладене в склепі під Великою лаврською церквою.

Наприкінці 20-х років XIX століття Митрополит Київський та відомий учений Євгеній (Болховітінов) розпочав влаштовувати новий склеп для архієреїв, похованих під Великою церквою. 12 червня 1827 р. домовини, які були у склепі, почали виносити в наново викопані могили. Коли дійшли до труни невідомого архієрея, послали запитати Митрополита Євгена, чи накаже він переносити цю труну. Митрополит відповів, що він вирішить це питання, коли огляне труну, проте того дня зробити це не встиг.

Наступної ж ночі під час сну йому приснилася сильна буря і він прокинувся. Тоді почув, що залами архієрейського будинку хтось розміреними та твердими кроками йде до нього. Після цього двері спальні відчинились і в нічній темряві, увесь сяючи світлом, до нього підійшов невідомий чоловік в архієрейському одязі, величного та грізного вигляду. На його обличчі був гнів. Стукаючи по підлозі посохом він наблизився до Митрополита Євгена. Той одразу ж устав із ліжка та хотів вклонитися йому, але ноги й коліна сильно тремтіли і він не зміг цього зробити.

Невідомий Архієрей промовив українською мовою: “Чи даси нам спочивати, чи ні? Як не даси нам спочивати, то і я не дам тобі спочивати”. Сказавши це, він вийшов такими ж розміреними кроками. Вранці Митрополит Євген прийшов до Великої церкви, щоб оглянути труну невідомого Архієрея. Коли відкрили віко труни, то перед ними в повному нетлінні, немов сплячий, лежав Архієрей, який приходив до нього вночі та в тому ж самому одязі.

Вражений побаченим, митрополит зі сльозами поклонився йому та поцілував руки. Негайно почали розшукувати, хто цей Владика, і дізнались, що це Митрополит Тобольський, похований тут 57 років тому.

У 1984 році, з благословення Святішого Патріарха Пимена, Святителя Павла Тобольського було прославлено у Соборі Сибірських святих.

14 травня 1999 року, Українська Православна Церква Київського Патріархату рішенням Священного Синоду причислила до лику святих для загального шанування Святителя Павла (Конюшкевича) Митрополита Тобольського.

Мощі Святого cпочивають у Дальніх Печерах Києво-Печерської Лаври.



Поділитись


















otta Da Vinci