block




Проповідь на свято Стрітення Господнього


«Ось Діва в утробі зачне
і Сина породить» (Іс.7.14)

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри! Майже триста років до народження ХристаПроповідь на свято Стрітення Господнього Первосвященик Єрусалимського Храму Єлеазар стоїть перед дилемою: Птоломей ІІ, Філадельф - засновник Олександрійської бібліотеки, в своєму листі просить прислати старців, досвідчених в знанні Закону, які б змогли перекласти його на грецьку мову. Єлеазар вибирає із 12 колін ізраїлевих по шість старців, вручає їм самий достовірний список Закону, написаний золотими буквами на тонкому пергаменті та відправляє до культурної столиці Єгипту.

В Олександрії, на острові Форос вони приступають до праці і за 70 днів закінчують переклад Септуагінти (переклад 72-ох). Але в процесі перекладу праведному Симеону випало перекладати книгу пророка Ісайї і коли він дійшов до слів «ось Діва в утробі зачне і Сина породить» то засумнівався, вважаючи, що не може народити жінка, яка не знала чоловіка та вже забажав виправити «помилку» в оригіналі, зі слова “Діва” на слово “жінка”.

Та Ангел Господній стримав його руку зі словами: «Май віру написаному, і сам побачиш сповнення його, бо не зазнаєш смерті перше чим не побачиш Того, хто має народитися від чистої Діви, Христа Господа». З тих пір Праведний Симеон став очікувати прихід у світ обіцяного Месії, щоденно приходячи до головної ізраїльської Святині.

Пройшли віки. Настав 40-ий день по народженню Христа й до Єрусалимського Храму підходить скромна та дещо незвична сім’я. Впадає у вічі, що чоловік набагато старший молодої дружини. Вони тут чужі. Але для них у цей день головним є виконати Закон Мойсея: «Посвяти Мені кожного первородного, що розкриває всяку утробу серед Ізраїлевих синів…(Вих. 13:2).

Як тільки Праведний Симеон їх побачив, Дух Святий відкрив йому, що дитина, яку на руках тримала Пречиста Діва Марія, і є очікуваний Месія, Спаситель світу. Він майже три століття чекав цього дня. Старець приймає на руки Христа й промовляє пророчі слова: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого, Ізраїля».

Симеон благословив Пречисту Діву і Праведного Йосифа та, звертаючись до Богородиці, сказав: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й вставання в Ізраїлі, й на знак сперечання, і меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох! (Лк. 2: 34, 35).

Другим свідком Стрітення Господнього була Анна, яку Бог обдарував даром пророцтва. Вона була однією із достойних і побожних жінок Старого Завіту. Впродовж 60 років Анна вірно служила Богові постом і молитвою, маючи живу віру в прихід обіцяного Спасителя. В нагороду Господь прославив і звеселив її праведне серце спогляданням, ще за життя, очікуваного Месії. «Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з роду Асирового, вона дожила до глибокої старості, проживши з мужем сім років від свого дівоцтва, вдова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав» (Лк.2, 35-38).

Свято Стрітення Господнього вказує нам на важливий перший крок, який, ще не навчившись ходити, робить маленький Ісус. Це – крок до Храму. І це повинно бути кроком кожної дитини. Вона не розуміє ще, що відбувається в цей час, але її серце, як серце створіння Божого, переживає зустріч із Творцем! Ми повинні допомогти їй відкрити ті двері, які вона ще не може відкрити самостійно, повинні бути разом, коли дитина потребує Храму, бути з нею і в радості, і в турботі.

Отже, не в особистій драмі Симеона суть Стрітення, а в тому стані, яке переживало ціле людство в той час. Людство, занурене в пошуки і втомлене від пошуків. Людство, яке будувало свої ідеали Визволителя, пов’язуючи його зі світськими здобутками, із мудрістю, з філософською проникливістю, і в той же час просто не помітило, коли прийшов очікуваний Месія.

Таке передчуття мабуть кожен із нас не раз переживає в своєму житті, бо в дуже багатьох відношеннях і наше життя є ніби мініатюрою духовного шляху людства: розлуки з Богом і повернення до Бога.
Стрітення – це не «зустріч зими з літом», а зустріч Христа у Єрусалимському Храмі за звичаєм Старозавітної Церкви. Останні праведники Старого Завіту Симеон та Пророчиця Анна удостоїлися зустріти в Храмі носія Нового Завіту, в Особі Якого поєдналося Божественне і людське.

Свято Стрітення Господнього показує нам прагнення Бога відкритися нам і народжує в нас надію, передчуття зустрічі з Господом та довіру до Нього. Це свято наповнює нас впевненістю у тому, що навіть тоді, коли ми не бачимо Христа, наш духовний зір може бути проникливим настільки, що ми зустрінемо Господа й Він перетворить наше життя згідно зі Своїми обітницями.

Його любов не міцнішає, коли ми робимо добро, і не зменшується, коли ми грішимо. Вона постійна, безкорислива (1 Кор. 13, 5), вона жадає лише добра для нас. Ми ж покликані невпинно шукати Господа і завжди бажати зустрічі з Ним. Амінь.


прот. Михайло Максим’юк



Поділитись


















otta Da Vinci