Життя Святого Благовірного Великого князя Чернігівського і Київського Ігоря (2 жовтня)

Святий Благовірний Великий князь Ігор був сином чернігівського князя Олега Святославовича, який був онуком великого Київського князя Ярослава Мудрого. У Святому Хрещенні отримав ім’я Георгій.

Середина XII ст. – це час розквіту князівських міжусобиць й загострення боротьби за князювання у Києві між двома князівськими групами: Мстиславичами й Ольговичами. Між собою вони були близькими родичами – правнуками Ярослава Мудрого. Мстиславичі називалися за ім’ям свого батька — Великого князя Мстислава (1132), сина Володимира Мономаха (звідси й інша назва — Мономаховичі). Ольговичами називалися в честь князя Олега Святославовича (1115).

Після князювання в Києві Мономаховичів у 1138 році великокняжий престол посіли Ольговичі, зокрема старший брат князя Ігоря — Всеволод Ольгович, князь Чернігівський. Замість себе у Чернігові він поставив двоюрідного брата свого Володимира Давидовича і цим викликав невдоволення Ігоря. Князювання Всеволода у Києві тривало лише 6 років і було переповнене безперервними війнами. Відчуваючи кінець князювання, він обітцяв, що передасть його своєму братові Ігорю.

1 серпня 1146 року помер великий князь Київський Всеволод Ольгович. На Київський престол вступив Ігор Ольгович, його молодший брат. Кияни цілували хрест на вірність новому князю, Ігор цілував хрест на вірність Києву, проте досить швидко забули про свою обіцянку.

Із Переяслава кияни таємно покликали до себе князя Ізяслава Мстиславовича, внука Володимира Мономаха. Князь Ігор відчуваючи загрозу з Переяслава, попросив допомоги у Чернігівських князів, але через їхнє зволікання князь Ігор програв битву й потрапив у полон. Кияни стали на бік Мономаховичів, бо не любили Олеговичів.

Захопленого в полон князя було вкинуто в так званий «поруб» – будинок без даху та вікон. Там полонений князь Ігор важко захворів. Він звернувся до Ізяслава зі словами: «Давно і в самому щасті хотів я посвятити душу свою Богу. Сьогодні в ув’язненні та при дверях домовини, чи можу бажати іншого?» Князь Ізяслав відповів йому: «Ти вільний, але відпускаю тебе лише через хворобу». Благовірного князя Ігоря віднесли до келії й там лежав він 8 днів майже мертвий. Великий князь Ізяслав повелів Переяславському Єпископу Євфимію постригти Ігоря в схиму. На подив усім чернець Гавриїл (князь Ігор) повністю одужав й проводив своє чернече життя в Київському Cвято-Феодорівському монастирі.

В той же час брат Ігоря, Чернігівський князь Святослав, бажав помститись за брата, а тому Великий князь Ізяслав почав збиратись проти нього війною. Кияни, дізнавшись про його наміри, зібрались на віче й підтримали князя, проте хтось сказав: “Ми й раді йти, але згадайте, що ворог князя і народу Ігор не у в’язниці сидить, а живе спокійно в монастирі Святого Федора. Уб’ємо його й тоді підемо на Чернігів”.

Повсталі ввірвались у храм під час Літургії і, не зважаючи на вмовляння Митрополита, схопили князя Ігоря, який молився перед іконою Божої Матері, яка потім буде названа Ігорівською. Його потягли на розправу. Найбільше намагався захистити нещасного схимника брат великого князя Ізяслава — Володимир, проте з Благовірного князя Ігоря вже був зірваний чернечий одяг і його витягли з храму на вулицю. Князь Володимир відбив його від натовпу і заховав у будинку своєї матері, але озвірілі люди виламали ворота та вдерлись до будинку – князя Ігоря було безжалісно вбито. Сталось це в 1147 році. Жорстокість юрби було настільки великою, що навіть мертве тіло страждальця піддали побиттю і нарузі.

Його роздягнуте тіло тягли вулицями до торгової площі на Подолі й там залишили. Князь Володимир звелів ігумену Свято-Федорівського монастиря Ананії поховати князя Ігоря. Тіло Святого одягнули схимницький одяг і занесли до Храму. Вночі у церкві дивно засвітилися самі свічки й лампади. Звершуючи похорон, ігумен Ананія промовив такі слова: «Горе тим, що живуть сьогодні, горе віку суєтному і серцям жорстоким!» Слова ці супроводжувалися грізним знаменням — громом і страшними блискавками. Народ нарешті зрозумів, що було вбито невинну людину через ненависть до його роду. Згодом досить швидко почалося шанування князя Ігоря як Святого й Мученика.

На другий день Святий Благовірний князь Ігор був похований у монастирі св. Симеона, на околиці Києва. У 1150 році Чернігівський князь Святослав Ольгович переніс мощі свого брата в Чернігів і поставив у Спаському Соборі.