Проповідь на неділю 8-му після П’ятидесятниці

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Ніколи в своєму житті люди не зустрічали чогось, подібного до того чуда, яке описує нам євангеліст Матвій. Господь наш Ісус Христос, як правдивий Бог і правдива Людина, показав нам це чудо не для того, щоб нас здивувати, а щоб насправді виявити свою любов, співчуття до тих людей, котрі зголодніли, і наситити їх, дати їм те, чого вони в той час найбільше потребували.

Сам Господь називав Себе хлібом життя. І справді, ті люди, які сьогодні живуть духовним досвідом Православної Церкви, знають, що серцевиною богослужінь і всього нашого духовного життя є Пресвята Євхаристія – той момент, коли Господь Бог посилає Свою благодать і освячує хліб та вино, які перетворюються в Найчесніше Тіло і Найсвятішу Кров Господа нашого Ісуса Христа. Ті люди, які хочуть не тільки пізнати Бога, але і з’єднатися з Ним, стати одним цілим, приходять до храмів Божих, до Святого Причастя і тим самим єднаються з Господом.

Багато учителів існувало за всю історію людства. Багато було учителів моральності, котрі вчили людей, якими їм треба бути, як будувати своє життя. І в цьому сенсі служіння Ісуса Христа не було оригінальним. Тому що Господь, по суті, проповідував загальнолюдські цінності: любити ближнього, не чинити зла, намагатися шукати праведності при найменшій нагоді. Але Ісус Христос зробив щось інше, щось набагато вище, навіть розуму нашому непідвладне. Він Своєю кров’ю на хресті очистив і освятив Свою Святу Церкву для того, щоб кожен, хто побажає, міг справді пізнати Бога.

Чудесне примноження хлібів непідвладне нашому розумінню. Як п’ятьма невеличкими хлібцями можуть бути насичені декілька наших теперішніх сіл – п’ять тисяч людей, не рахуючи дітей і жінок? Це означало, що їх було щонайменше вдвічі більше. Більше десяти тисяч людей Господь наситив лише п’ятьма хлібами! Це було безпосереднім свідченням того, що Ісус Христос – Всемогутній Бог. Тілесно син теслі – насправді це Правдивий Господь, Який зійшов з небес для того, щоби вказати шлях до життя вічного, а земне життя наповнити істинним змістом.

Небо і земля. Смерть і вічність. Сьогодні люди живуть, не думаючи про цей зв’язок. Вони цікавляться майбутнім тільки тоді, коли хочуть з нього користі. Для цього звертаються до ворожок, відунів, гороскопів, до тих людей, які нібито можуть передбачити майбутнє. Але невже в цьому полягає турбота людини про власне майбутнє? Аж ніяк ні. Ті люди, котрі бажають дізнатися про своє майбутнє, цим підтверджують лише одне: вони в Бога не вірять. Вони хочуть тваринного заспокоєння свого серця, шукаючи відповіді на запитання, що з ними буде. Вони вірять у те, що їхня доля передбачена наперед, записана на небесах і змінити її вже неможливо, можна лише вдало або невдало прочитати. Немає уповання на Бога, повної довіри Йому.

Подібно, мабуть, мислили й апостоли, які турбувалися про те, що буде з тією багаточисельною юрбою людей, котрі йшли за Христом. Наближався вечір. Усі зголодніли. Окрім, звичайно, духовної поживи, яку щедро давав Христос, вони розуміли, що люди хочуть їжі для тіла. Вони метушилися, не знаючи, що далі робити. Та Господь заспокоїв їх. Він показав, що турбуватися про власне майбутнє не варто, якщо доручити себе Христу. І наші турботи про майбутнє виправдані лише якоюсь мірою.

Хто читав «Божественну комедію» Данте Аліґ’єрі, може згадати, що в одному з кіл пекла, які описує автор, йдеться про видіння, де були люди зі скорченими тілами. Їхні голови були повернені задом наперед, і вони нібито так і ходили своїми дорогами – дивлячись у протилежний бік від того, куди рухаються. Там пояснюється, що це ті люди, які за життя намагалися занадто далеко заглядати; дивилися вперед, але не дивилися собі під ноги. Хоч це і алегорія в літературному творі, так би мовити, людське передання, але в ньому є значна частка правди. Ті люди, які сьогодні не дивляться собі під ноги і не аналізують власного життя, не зводять вдячного погляду до неба, до Бога, а лише хочуть знати, що буде з нами завтра, надто грішать. Це велика помилка. Тому що Господь наш Ісус Христос дав усе необхідне для того, щоб ми жили, і жили безпечно, не турбуючись занадто, що буде далі. Бо ніхто з нас цілковито не керує своїм життям. Все в руках Господа – і життя, і смерть.

Як помирають люди? Невже помирають лише старі, хворі і немічні? Ні, ми бачимо, що помирають молоді, найкращі, в розквіті сил. Цей світ покидають ті, про яких ми ніколи не сказали б, що їм пора помирати. Достатньо, аби лише одна судинка в голові лопнула – і людини нема. І відходять в небуття всі турботи, проблеми, переживання про те, як жити, в що і як одягатися, чим харчуватися, який телевізор дивитися, яким автомобілем їздити.

Господь же своїм Євангелієм показує, що прийде час, коли турбуватися про це вже не буде потрібно. Він хоче, щоб ми зрозуміли цінність цих слів і те, що лише в Божих руках перебуває і наше теперішнє, і майбутнє. Не турбуймося даремно про те, що буде завтра, гортаючи гороскопи. Бо всі ці речі дані нам для спокуси, щоб відволікти нас від найголовнішого – від Бога і Христа, Який казав: «Я є хліб життя» (Ів. 6,48). А що таке Хліб життя? Це причастя Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа, Яке ми сьогодні можемо споживати як підставу того, що споживатимемо Його трапезу після тілесної смерті в Раю, в Царстві Небесному. Та людина, котра нині причащається, яка вже сьогодні єднається з Богом, стає з Ним одним єством, обов’язково буде з Ним і там – на Небі. А той, хто сьогодні не знає Бога, хто не шукає Його і навіть не хоче подумати про те, що рано чи пізно така зустріч відбудеться, не знатиме Його і там. Людей мучитиме власне сумління, власні пристрасті. І вже не можна буде сказати, що Бог нас мучить за наше погане життя. Адже наше життя ми самі собі обираємо вже, тут і зараз. А якщо ми любимо Бога сьогодні, якщо ми кожного недільного дня приходимо до храмів, кожний день розпочинаємо і закінчуємо молитвою, то ми свідчимо про те, що Бог у нашому житті має велике значення. Ми віримо в те, що Бог впливає на наше життя, і допомагає змінити його в кращий бік. У Святому Письмі знаходимо слова, що «Бог є Любов» (1Ін. 4,8). І коли ми роздумуємо про Бога, то повинні виходити з міркування, що всі Божі дії щодо людства спричинені лише одним – почуттям любові до кожного з нас персонально. Якщо ми забудемо про це, якщо для нас Бог буде лише суддею, який шукає будь-якої нагоди покарати нас, то це гріх; це означає, що ми спіткнулися, що не знаємо до кінця, ким є Бог. Адже коли ми спіткнулися – це Його болить, це Йому неприємно. Бо Він, як люблячий Батько, прагне, щоб нам було краще навіть тоді, коли ми самі про це не хочемо думати.

Тому сьогодні, коли ми слухаємо Євангеліє, намагаймося зрозуміти одне: що Господь Бог не наситив людей просто як живих істот, давши їм хліба. Цей хліб для слухачів став хлібом Життя вічного. Він став прообразом Євхаристії. Тому шукаймо способів наслідувати тих людей, які пішли за Христом. Стати самим причасниками Тіла і Крові Господніх, щоразу намагаючись готуватися до зустрічі з Богом. Готуватися молитвою, постом, милостинею, милосердям і любов’ю до ближніх. Щоб хоч якоюсь мірою бути гідними того, що Господь єднається з нами в Святих Таїнствах.

Ми повинні прагнути вдосконалюватися – ставати такими людьми, якими нас хоче бачити Бог. Прикладом для нас є багато тих, які угодили Богові. Вони послужили своїм життям, а дехто і смертю, щоб самим пізнати Бога, і навіть більше: відкрити великого Бога для співвітчизників, своїх родичів, друзів і близьких.

Ми занадто піклуємося про потреби для тіла. Наші тіла заважають нам бути праведниками, та й душа не є досконалою, щоб цілком догодити Богові. Але ми пам’ятаємо, що були люди, які свій обов’язок перед Богом виконали. Були люди, які робили все, що можуть. Бог не вимагає від нас того, чого ми не можемо. Він не дає нам заповідей, які ми не змогли б виконати. Намагаймося, щоб Господь Бог прийшов у нашу душу, серце і побачив, що ми стараємось і прагнемо того, щоб Він був у нас. І Він обов’язково прийде, оселиться в нас, наситить нас, даючи те, що потрібне кожному для щасливого життя на землі без страху за майбутнє, а також з доброю надією, що Господь приготував кожному з нас Свої оселі.

Існує легенда про чоловіка, який жив праведно, нікого не кривдив, чужого не бажав, але чесною працею любив багатіти. Сини його стали дорослими, отже, було кому працювати, він лише вміло керував і примножував багатство.

Роки минали, настав час помирати. Душа його понеслась до небесних воріт. До нього вийшов Божий ангел і каже:

Твого ім’я немає в книзі життя, ти завинив перед Богом.

У чому, – запитав здивований чоловік.

Ти прогрішив перед своїми дітьми, бо нічого їм не залишив.

Як не залишив? – перепитав старий. – Я стільки багатства й добра їм надбав, що вони ні в чому не мають нестатку!

Тоді ангел переніс його на землю, щоб він подивився, як живуть його діти. Старий побачив жахливу картину. Старший син сидить у в’язниці – за те, що вбив брата при розділі маєтку, а молодший подався в широкий світ. Його господарство зруйноване і спустошене, а невістка залишилася з голодними дітьми, які просять хліба.

Бачиш, – пояснив ангел, – ти подбав про матеріальний достаток для своїх дітей, але забув збагатити духовними скарбами їхні душі, й ось тобі наслідок.

Зрозумів нещасний батько свій гріх і признав справедливість суду Божого.

Якщо ви дбаєте тільки про матеріальне, то подумайте про наслідки. Пам’ятаймо, що Христос сказав: «Не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих» (Мф. 4,4). Амінь.

прот. Іван Кепещук

Настоятель Храму Святих апостолів Петра і Павла селища Делятин