Проповідь у день вшанування пам’яті вселенських учителів і святителів: Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого

В ім’я Отця, і Сина і Святого Духа!

Сьогодні свята Церква  шанує пам’ять великих богословів, молитвеників, трудівників Христової ниви, які своїм життям прислужились Богові й удостоїлися бути одними з найбільших у Царстві Небесному, а через заслуги перед Церквою стати відомими для цілого християнського світу.

Протягом року ми пригадуємо пам’ять кожного зі святителів окремо, однак сьогодні вшановуємо їх разом, а це означає, що вони рівні перед Богом. Немає серед них когось більшого, а когось меншого, про що раніше точились затяті суперечки. Всі вони однаково понесли духовні труди для прославлення Святої Трійці і Пресвятої Богородиці.

Сьогодні інформація про життя та богословську працю кожного з цих святих доступна для всіх. Особливу увагу варто приділити їхній святості, покорі, страху Божому та твердій і непохитній вірі, якої сьогодні бракує нам усім, бо їх об’єднують саме ці християнські цінності.

Що сьогодні заважає нам відректись від цього світу і шукати «спершу Царства Божого і правди Його» (Мф. 6,33), щоби все інше, чого потребуємо додалось нам? Невже у XXI ст. мета життя християнина стала іншою, чи змінилися пріоритети спасенного ковчега – Церкви Божої? Звичайно, що ні. Сьогодні, як і в часи Івана Золотоустого, Василія Великого, Григорія Богослова, їхніх попередників та наступників Церква найвище кладе людську душу, бо вона безсмертна і є частинкою Божества у людській природі. Чому одні змогли стати святими – досягли досконалості, а інші не можуть встати з гробу гріхів і беззаконня, відповідь очевидна. Для того, аби щось змінити, чогось досягнути, потрібна непосильна праця над собою, над своєю душею, постійне самовдосконалення, а головне – потрібне бажання це зробити.

Сьогодення наповнене гріхом, з яким ми навчилися жити, до якого звикли, бо гріх став невід’ємною частиною нашого буття. Людина забула про Бога, Церкву, служіння їй та її керманичу, який віддав Своє життя за життя цілого світу. Хто завжди пам’ятає про Бога, той не просто виконує його заповіді, чинить Його Святу волю, але основною метою життя кладе спасіння своєї душі і спасіння ближніх.

Три святих, пам’ять яких сьогодні творимо, подбали про себе і про весь християнський, побожний народ. Кожен з них у молитвах та піснеспівах упорядкував Богослужіння. Щонеділі, в час посту та в інші вибрані Церквою дні, ми по-особливому прославляємо Бога, який у Літургії «приноситься в жертву Агнець Божий ради життя світу і спасіння». Але ця святість з’явилась не одразу, вона стала результатом тяжкої праці, в якій вони постійно перебували. Святий Василій Великий каже: «Ми знали дорогу до школи і її вчителів та до церкви і її вчителів, дорогу до пастирів та інших розваг ми залишили іншим». Тобто, постійна праця над собою, самовдосконалення, роздуми про вічність та про сенс нашого життя в сукупності дали такий результат.

Апостол Павло пише: «Пам’ятайте наставникiв ваших, якi проповiдували вам слово Боже, i, дивлячись на кончину життя їхнього, наслiдуйте вiру їхню. Iсус Христос учора й сьогоднi i навiки Той же» (Євр. 13,7–8). Для нас усіх найбільший і найдосконаліший – Ісус Христос, тож ми так само, як і святителі, повинні Його наслідувати. Візьмемо, до прикладу, Івана Золотоустого, на якого чинили тиск, знімали з Царгородського престолу, відправляли на заслання, але він не втратив віри в Бога, а навпаки, утверджувався і зміцнювався духом. В його доробку – понад 600 проповідей на різну тематику, за які його і прозвали Золотоустим.

Василій Великий майже ціле життя боровся з аріанством. У цій боротьбі на першому місці для нього була церква Хрестова та її канони. Він не зважав на титули високопосадовців, на їхні умовляння й погрози, бо авторитетом для нього залишився Христос Спаситель. Святитель залишив після себе багато духовних, богословських праць, догматичних,і аскетичних творів, а також два чернечих устави.

Григорій Богослов був дуже спокійною, люблячою, мирною та богобоязкою людиною. Основну частину життя присвятив богословській праці на тему Пресвятої Трійці, за що йому на Халкедонському соборі присвоїли титул – Богослов.

Погляньмо сьогодні на наставників наших, які своїм життям навчають, як служити Богові, любити Бога і ближніх, працювати над собою задля спасіння душі, жити для того, щоб залишити добрий слід в історії Церкви і держави. Отож, зробімо для себе певні висновки: хто я, для чого живу і куди йду і, переосмисливши своє життя, за молитвами Трьох святителів – Івана Золотоустого, Василія Великого та Григорія Богослова, – заслужили собі вічність з Отцем Небесним. Амінь.

прот. Петро Якіб’юк

Настоятель Храму Святого Пророка Іллі села Кривопілля