В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

«І як Мойсей підніс змія в пустелі, так належить піднестися Синові Людському»

(Ін. 3,14). Сьогоднішній воскресний день, який називається неділею перед Воздвиженням, готує нас до вшанування великого свята – Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього та урочистого поклоніння непереможній і Божественній силі цього Новозавітного Знамена перемоги Неба над пеклом, Життя над смертю, Христа над дияволом. Бо за декілька днів, у сам день свята, духовенство традиційно винесе на середину православних храмів Животворчий Хрест Господній, а ми зі страхом і трепетом будемо споглядати його і поклонятися йому, черпаючи життєдайні сили для подальшого життя, отримуючи всемогутню перемогу над нечистими духами злоби піднебесної.

Непереможна сила хресного знамена супроводжувала людство з древніх часів, ще задовго до пришестя у світ Спасителя і Його Голгофської Жертви на хресті. У старозавітній біблійній історії є декілька так званих месіанських місць – розповідей із життя ізраїльського боговибраного народу, що передбачали і пророкували майбутнє спасіння всього роду людського через Хрест Господній.

Так, за півтора тисячі років до того, як на Голгофі відбулася Хресна Жертва Спасителя Всесвіту – Месії Христа, святий пророк Мойсей, виводячи ізраїльтян із єгипетського рабства, тричі передбачив і явив прообраз новозавітної Жертви Ісуса Христа на хресті і Його перемогу над ворогом роду людського.

Вперше це відбулося, коли сини Ізраїлю вийшли з Єгипту і були приведені Богом та Мойсеєм до берега Червоного моря. Господь, бажаючи ще більше покарати фараона і його народ за непокірність і впертість, зробив жорстокішим серце єгипетського царя і він, зібравши шістсот найкращих вершників із колісницями, кинувся навздогін ізраїльтянам, щоб повернути їх у рабство. Побачивши єгипетське воїнство, ізраїльтяни почали нарікати на Мойсея, адже перед ними була водна безодня Червоного моря. Та Господь повелів провідникові Свого народу, говорячи: «А ти підніми жезл твій і простягни руку твою на море, і розділи його, і пройдуть сини Ізраїлеві посеред моря по суші» (Вих. 14,16). Прислухавшись до Божого повеління, «І простяг Мойсей руку свою на море, і гнав Господь море сильним східним вітром усю ніч і зробив море сушею, і розступилися води. І пішли сини Ізраїлеві серед моря по суші: во́ди ж були їм стіною з правого і з лівого боків» (Вих. 14.21–22). Фараон зі своїм військом, засліплений жорстокосердістю, також подався у морську безодню, що стала сушею. Але Господь зруйнував колісниці фараонового війська, а Мойсею наказав знову простягнути руку на море і повернути води. «І простягнув Мойсей руку свою на море, і до ранку вода повернулася у своє місце; а єгиптяни бігли назустріч воді. Так потопив Господь єгиптян посеред моря» (Вих. 14.27). Цю древню подію свята Церква й по сьогодні оспівує у своїх богослужіннях такими словами: «Хрест накреслюючи, Мойсей прямим ударом жезла розсік Червоне море для пішоходця Ізраїлю, і те саме море ударом напоперек для фараонових колісниць на місце повернувши, з’єднав; зобразивши тим непереможну зброю, тому заспіваймо Христу Богу нашому, Він бо прославився» (1-й Ірмос канону Хресту Господньому). Отож, ударивши жезлом своїм навхрест по воді Червоного моря, Мойсей розділив води і хресним знаменом врятував народ Божий від єгипетського рабства і погибелі.

Ставши учасниками такого дивовижного переходу через непроходиму глибочінь, дійшовши до пустелі Син, а потім і до Рефідиму, ізраїльтяни продовжували нарікати на Мойсея, Аарона та Господа Бога, що не мають хліба, м’яса та води. Господь посилав їм манну небесну і перепелине м’ясо (Вих. 16,1–29); а також виточив для них воду зі скелі (Вих. 17,1–7), але, караючи за нарікання, Всевишній попустив напад на них війська амаликітян, щоб воювати з Ізраїлем. І тут святий Мойсей вдруге передбачив нездоланну силу майбутнього Хреста Господнього. Направивши Ісуса Навина у бій з амаликітянами, Мойсей з Аароном та його сином священиком Ором вийшли на горб, де богонатхненний пророк хрестовидно розпростер свої руки. Поки Мойсей тримав руки розпростертими, то перемагав у бою Ізраїль; коли ж він їх опускав – перемагав Амалик. Коли руки провідника ізраїльтян знесилилися, то Аарон і Ор посадили пророка на камінь, а самі підтримували його руки: один – по правий, а інший – по лівий бік . У цьому положенні Мойсей пробув на пагорбі аж до заходу сонця, поки Ісус Навин переміг Амаликову силу (Вих. 17,8–13).

Після одного з постійних нарікань на Бога та своїх провідників сини Ізраїлеві були знову покарані Творцем: Господь наслав на них отруйних зміїв, які жалили людей, і тоді загинуло багато представників народу Божого у пустелі. Усвідомивши свою помилку, Ізраїльтяни розкаялися, прийшли до Мойсея і почали благати його, щоб той помолився за них до Господа, бо вони тяжко згрішили своїми наріканнями. Коли пророк молився до Господа Саваофа, то Господь сказав йому: «Зроби собі мідного змія і вистав його на прапорі, і якщо вжалить змій кого-небудь, ужалений, глянувши на нього, залишиться живим. І зробив Мойсей мідного змія і виставив його на прапорі, і коли змій жалив людину, вона, глянувши на мідного змія, залишалася живою» (Числ. 21,8–9). Цією подією пророк Мойсей утретє передбачив новозавітну спасительну Жертву Месії на Хресті.

Тому в прочитаному сьогодні Євангелії Ісус Христос, розмовляючи з Никодимом, говорить: «І як Мойсей підніс змія в пустелі, так належить піднестися Синові Людському, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3.14–16).

Цими словами Сам Спаситель вказує на те, що так як старозавітні ізраїльтяни спасалися в пустелі від зміїної отрути через споглядання на “знамено” (Т-подібний стовп, на подобу новозавітного хреста), так новозавітний християнський народ буде спасатися від спокус змія-диявола, гріха і духовної смерті Христовою Голгофською Жертвою на Хресті. Але для спасіння через розп’яття і Хрест Господній є одна необхідність – це тверда й непохитна віра в Сина Божого, Який віддав Себе на розп’яття заради нашого спасіння.

Віра в розп’ятого на хресті Сина Божого сповнює нас силою Божою для спасіння; стає для нас живим та життєдайним джерелом моральних намагань, бажань і чеснот; удостоює нас приймати Божественну благодать Святого Духа, яка при потребі нам щедро посилається. Така віра народжує в людині переконання в Божому благоволінні, дає нам силу з неба. А Боже благовоління і сила з неба провадять нас до вічного життя. До тих пір, поки зберігається в цілості це життя у вірі, християнин залишається невразливим, бо, з’єднавшись з Господом розп’ятим, він стає одним духом з Богом, а Господь і Його Хрест є Непохитним і Непереможним.

Але коли наша віра послаблюється, то послаблюються і переконання, і мораль. В міру цього послаблення благодать Святого Духа витісняється із серця, а погані бажання чимраз більше починають долати нас, бо життя без благодаті Божої – це зручний час для ворога роду людського, щоб узяти гору над людиною, відвернути її від спасіння, щоб вона своїми поганими вчинками накликала на себе осудження Боже і втратила вічне життя.

Та Христос приніс Себе в жертву на хресті, щоб ми, бачачи Його розп’ятим, співрозпиналися з Ним, помираючи для гріховного життя, і воскресали для блаженної вічності, для спасіння. Тому Господь і говорить у сьогоднішньому Євангелії: «Бо не послав Бог Сина Свого в світ, щоб судити світ, а щоб світ спасся через Нього» (Ін. 3,17).

Через декілька днів ми будемо відзначати свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього й урочисто, із трепетом у душі, поклонятися розп’ятому на хресті Господу. Дуже часто різні протестантські течії звинувачують і осуджують нас, православних християн, у тому, що ми поклоняємося шибениці, знаряддю смерті Христа Спасителя. Та ми повинні, твердо стоячи у вірі, вміти доказати свою правоту, основою якої є прочитані сьогодні євангельські слова Ісуса Христа (Ін. 3,14–17). Немовби на заперечення сучасним протестантам і апостол Павло сьогодні говорить у своєму Посланні до галатів: «А я не бажаю хвалитися, хiба тiльки хрестом Господа нашого Iсуса Христа, Яким для мене свiт розп’ятий i я для свiту» (Гал. 6,14). А у Першому посланні до коринфян святий Павло пише: «Бо слово хресне для загиблих безумство є, а для нас, що спасаємось, – сила Божа» (1Кор. 1,18).

Отже, приходячи в день свята до Хреста Господнього, пам’ятаймо, що ми стоїмо не перед знаряддям смерті Спасителя, а перед знаменом перемоги: Неба – над пеклом, Христа – над дияволом, вічного життя – над духовною смертю. Сповнюймося перед цим знаменом страху Божого, духовної радості, непохитної віри у своє спасіння через розп’ятого на ньому Христа Життєдавця, Якому в серцях наших нехай буде слава, честь і поклоніння на віки. Амінь.

Схиархімандрит Пімен (Мензатюк)