Історія Храму

Згідно з письмових джерел, що дійшли до нашого часу, відомо що 1515 року в селі Малий Ключів уже був священик. Можна припустити, що якщо був священик, то була й церква. З переказів також відомо, що попередній Храм стояв там, де тепер вартівня.

У книзі ,,Історія Малого Ключева” наводяться такі дані про місцеву парафію: “Як відомо, польська окупаційна влада, яка від 14 століття захопила Галиччину, доклала всіх зусиль, щоб корінні українці перейшли у лоно римо-католицької церкви та прийняли латинський обряд. Велася страшна боротьба, в якій загинуло багато українців. Частина українських ієрархів, не бачачи виходу з загрозливої ситуації, пішла на компроміс, і 1596 року підписала Берестейську унію, за якою вона визнавала верховенство Ватикану, але зберігала православний обряд.

Це спричинило новий розлам у тогочасному західно-українському суспільстві, оскільки друга частина ієрархів і мирян не сприймала унії. Як наслідок, в добу Хмельниччини, 1648 року, Галичиною прокотилося велике повстання та багато бунтів корінних українців проти поляків і особливо проти польських католицьких ксьонзів. На чолі таких сільських народних месників здебільшого були місцеві православні священики. Так, 1648 року, малоключівські селяни на чолі зі своїм священиком отцем Онуфрієм спустошили двір пана Петра Остойського. Цей отець Онуфрій є першим відомим настоятелем церкви у Малім Ключеві”.

Теперішня церква Різдва Пресвятої Богородиці була збудована 1857 року за священика Йосипа Славського.

Будували церкву всім селом, без жодного цвяха, вкривши її гонтами. Також волами перевозили дуби з села Космача на Косівщині.

В чоловічому ганку досі збереглися вирізьблені прізвища газдів, які найбільше прислужилися цій справі: провізор Іван Андрусяк, Стефан Свищук і Василь Кабалюк.

Відомо, що на початку 1870 року маляр Юрій Мороз виготовив іконостас для Малоключівської церкви.

Упродовж 1961-64 років атеїстичною комуністичною владою Храм у Малому Ключеві був закритий.

1964 року – завдячуючи активним мешканцям села церкву відкрили.

У 1988 році на церковному подвір’ї встановлено Хрест з нагоди 1000-ліття Хрещення Київської Русі.

З початком перебудови в СРСР поширився рух за незалежність від Московського Патріархату Української Автокефальної Православної Церкви. Вірні Малого Ключева у 1989 році на чолі з настоятелем церкви отцем Михайлом Сметанюком перейшли в лоно цієї Церкви.

Напередодні свята Благовіщення 6 квітня 1989 року вночі (через небезпеку покарання від комуністичного режиму), у Храмі Малого Ключева відбувся постриг у монахи священика Степана Абрамчука з ім’ям Андрій, а також його наречення на Єпископа Івано-Франківського і Коломийського.

19 березня 2006 року у церкві виникла пожежа: згорів центральний купол Храму. Саму церкву вдалося вибороти від вогняної стихії.

Згодом, завдяки пожертвам парафіянам із інших сіл, державних органів влади області й району, церкву було відновлено.

Настоятель Храму митр. прот. Михайло Сметанюк разом із парафіянами докладають багато зусиль для відродження Святині. При церкві діють церковний хор, братство та сестринство.

Церковний хор Храму є щорічним учасником Фестивалю церковних хорів “Піснеспіви душі”.

Уже в наші часи велика заслуга перед церковною громадою належала голові церковного комітету Миколі Досінчуку (1927 – 1999 рр.) теперішньому – Василю Дученку, скарбнику Олені Ванжурі, братству й сестринству.

21 вересня 2022 року, з нагоди престольного свята та 165-ліття Святині, Храм відвідав Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан та, у співслужінні духовенства, звершив Архієрейську Божественну Літургію, читання Акафіста та Чин Малого освячення води. З благословення Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, Його Преосвященство нагородив Орденом Святого Архістратига Михаїла митр. прот. Михайла Сметанюка та Дученка Василя Миколайовича, а Благословенною Митрополичою Першосвятительською Грамотою – релігійну громаду Храму. Також Подяками Єпархіального Управління Архіпастир нагородив: церковний Хор, братство та сестринство Храму.

Священики, які походять із села Малий Ключів:
Першим священиком-уродженцем Малого Ключева був о. Костянтин Ласійчук (1872-1939). Відомо, що в останній період своєї служби він був настоятелем церкви у селі Річка, Косівського району.

Другим священиком з Малого Ключева був син місцевого священика Валеріяна Лугового – Всеволод Луговий (1909 – 1992), який був священиком у місті Флин Флон провінції Манітоби (Канада).

Третім священиком – уродженцем Малого Ключева був о. Іван Дученко (1939-
2005). Він народився у сім’ї Ілька Дученка. Отець Іван був висвячений на Різдво Христове 1989 року Митрополитом Іоаном (Боднарчуком) в м. Житомир. Служив отець Іван у Храмі села Калепське, Коростенського району Житомирської області, відтак настоятелем храмів Коломийського району: П’ядиках, Замулинцях, Семаківцях і Малій Кам’янці.

Також відомо про ченця із Малого Ключева – Миколу Туглука (1914 – 1994), який при постризі отримав чернече ім’я Никодим.

Священики, які служили в Храмі:

о. Іван Жураківський – (1765 -1767 рр.)
о. Андрій Жураківський – (1767 -1772 рр.)
о. Микола Блонський – (1842-1846 рр.)
о. Іван Долинський – (1846-1850рр.)
о. Семен Саврасевич – (1851-1854 рр.)
о. Йосип Славський – 1854-1864 рр.,
о. Теофіль Добрянський – (1864-1866 рр.)
о. Микола де Дрогомирецький – (1866-1868 рр.)
о. Дмитро Лойванюк – (1870-1875 рр.)
о. Семен Павлюк – (1875-1884 рр.)
о. Константин Цісик – (1884-1892 рр.)
о. Ксенофонт Гуглевич – (1892-1897 рр.)
о. Павло Петрицький – (1897-1898 рр.)
о. Северин Грицина – (1898-1901 рр.)
о. Микола Кейван – (1901-1905 рр.)
о. Йосип Дженджера – (1905-1908 рр.)
о. Валеріян Луговий – (1908-1917 рр.)
о. Яків Жибчин – (1917-1926 рр.)
о. Іван Рогужинський – (1926-1931 рр.)
о. Володимир Рогужинський – (1931р.)
о. Михайло Чміль-Чмілевич – (1931-1944 рр.)
о. Іван Костюк – (1944-1947 рр.)
о. Олександр Ванджура – (1948-1953 рр.)
о. Олександр Бодревич-Буць – (1953-1958 рр.)
о. Мальчинський,
о. Іcидор Лоточинський – (1960 р.)
о. Петро Левицький,
о. Федір Дунич,
о. Пилип Кишкан,
о. Мирон Сас-Жураковський,
о. Михайло Слободян,
о. Нестор Фірманюк,
о. Михайло Коржинський,
о. Михайло Синеджук,
о. Василь Юзва,
о. Йосип Дрібнюк,
о. Михайло Сметанюк – з 19 липня 1987 року і до цього часу.

Настоятель Храму

Митрофорний протоієрей Михайло Сметанюк народився 15 вересня 1955 року

 в селищі Печеніжин,
Коломийського району, Івано-Франківської області в сім’ї робітників.

Дитинство і шкільні роки пройшли в рідному селищі.

1973 року закінчив Печеніжинську середню школу.

В тому ж 1973 році був призваний до лав Радянської армії, з котрої був демобілізований у 1975 році.

З 1975 року по 1979 рік працював інструментальником на заводі “Індуктор” цех № 4 смт. Печеніжин.

У 1978 році одружився із Чемерис Орисею Іванівною, 23.01.1957 року народження.

У 1979 році поступав в Одеську Духовну Семінарію.

З 1979 року по 1982 рік працював в Печеніжинському комбінаті комунальних підприємств.

1982-1983 роках ніс послух в Івано-Франківському єпархіальному управлінні.

1983 року поступив на навчання в Ленінградську Духовну Семінарію, яку закінчив 1987 року.

У 1985 році, з благословення Митрополита Ленінградського і Новгородського Антонія, рукопокладений в Сан священика Архієпископом Івано-Франківським і Коломийським Макарієм.

З 1987 року призначений настоятелем церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Малий Ключів, а 1989 року – настоятелем церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці с. Підгайчики.

1989 року, згідно з рішенням церковних зборів, вийшов з-під юрисдикції Івано-Франківської єпархії РПЦ та перейшов у щойно відроджену Українську Автокефальну Православну Церкву.

З 1989 року – призначений Коломийський благочинним.

1990 року – нагороджений Благословенною грамотою за труди і жертви на користь Святої Української Автокефальної Православної Церкви Патріархом Мстиславом.

1996 року – за ревність у вірі та щиру працю у Христовому Винограднику нагороджений правом носіння Митри Митрополитом Галицьким Андрієм.

2005 року – за ревність у вірі та щиру працю у Христовому Винограднику нагороджений правом носіння другого хреста з оздобами Митрополитом Галицьким Андрієм.

2010 року – за жертовну працю і заслуги перед Церквою і Україною нагороджений Орденом Святого Апостола Андрія Первозванного.

2013 року – нагороджений орденами Святого Рівноапостольного Великого Князя Володимира та преподобного Іова Княгиницького.

Також нагороджувався різними грамотами, медалями та почесними знаками.

Обирався депутатом Коломийської районної ради 1, 3, 4, 5 скликань та депутатом Печеніжинської об’єднаної територіальної громади.

У липні 2016 року разом із парафіями увійшов до складу Коломийської Єпархії УПЦ Київського Патріархату.

7 квітня 2017 року – З благословення Святійшого Патріарха Філарета, Преосвященним Єпископом Коломийським Юліаном нагороджений Медаллю «За жертовність та любов до України».

3 березня 2019 року, – з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, Преосвященним Єпископом Коломийським і Косівським Юліаном нагороджений Благословенною Митрополичою Грамотою.

16 вересня 2020 року, з нагоди 65-ліття, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, Преосвященним Владикою Юліаном нагороджений Медаллю Архістратига Михаїла.

21 вересня 2022 року – з благословення Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, Преосвященним Владикою Юліаном нагороджений Орденом Архістратига Михаїла.