Історія Храму

У селищі Верховина (давня назва– Жаб’є) церкву збудовано близько 1675 року і вона згадується в податковому реєстрі Польської держави, який нині зберігається у фонді «Архів Скарбу Коронного» Головного архіву давніх актів у Варшаві. Тому можна стверджувати, що парафія є однією із найдавніших на Верховинщині.

Перша церква була у вигляді шопи, без хреста і купола. Вікон вона не мала. Замість них були дощані віконниці, які у теплу погоду відкривали для освітлення приміщення. У похмуру погоду Святиню освітлювали двома дерев’яними ліхтарями.

Дзвінниці церква не мала. Невеликий дзвін висів на бабинці – центральному вході у церкву. Цю першу церкву Діви Марії у вигляді шопи побудовано на кошти Ігнати і Штефури. Про це, на основі архівних даних, пише дослідник доктор історичних наук, краєзнавець Петро Сіреджук.

Пізніше спорудили церкву, про яку згадується: «Церква в Жаб’ю була давньою і низькою. Її освячував декан Косівського деканату Василь Нікорович. Святиня на вівтарі мала коронований образ Богородиці Діви Марії, різьблений Хрест, чотири дерев’яні образи з намальованими апостолами та дві мальовані полотняні хоругви. На бабинцю висіло два дзвони. Двері закривали ключем залізного замка».

За даними єпископської візитації 1745 року, священиком у Храмі був Григорій Царевич. За даними цієї ж візитації до церкви ходило 569 осіб.

У 1832 році вже згадується про церковну школу при Жаб’євській церкві.

В 1906 році була організована читальня «Просвіти», яку очолював отець Конрад Лагола. За політичною орієнтацією духовенство Верховинщини належало до двох протилежних таборів. Це – радикали і москвофіли. Конрад Лагола належав до радикального табору.

Церква у Жаб’ю була духовним і культурним центром. Традиції і побут гуцулів поєднувалися з християнством.

Під час Другої світової війни, у 1944 році, Святиня згоріла і це вже була третя церква споруджена у Верховині. Її можна побачити на світлинах, які збереглися. Також ще живуть люди, які пам’ятають, як вона виглядала не тільки зовні, а й всередині. Вони розповідають, що та церква була дуже великою. Навіть більшою, ніж теперішній Храм у Верховині.

Очевидець Іван Гордійчук, 1926 року народження, розповідає, що церква згоріла, можна сказати, що у нього на очах. Між мадярами і ковпаківцями розпочався бій. А церква була в епіцентрі тих подій. Іван Андрійович має багато цікавих спогадів про свої дитячі і підліткові роки, коли ходив до церкви у Жаб’ю і разом із сестрами і братами допомагав батькові, котрого священик Лагола часто запрошував до роботи на сінокосі біля плебанії. До речі, будинок плебанії зберігся до нинішніх днів.

Ганна Храпчук – дружина Андрія Храпчука, який очолював будівництво теперішнього Храму, теж пам’ятає священиків Лаголу та Павла Витвицького: «Павло Витвицький дуже любив дітей. Ми з нетерпінням чекали середи і суботи, бо в ці дні він проводив для нас уроки релігії. Церква у Верховині була дуже гарна і дуже велика. Моя баба розказувала, що будували її 12 років. Адже тоді не було інструменту, все робили вручну».

У Ганни Храпчук трохи інша версія знищення Храму. Вона стверджує, що «церкву спалили поляки: прикордонник та ще один, які зайшли до храму і наклали ватру серед церкви, незважаючи на умовляння паламаря. Ватра загасла. Але вони вернулися і запалили знов». Можна припустити, що ці обидві версії є правдивими. Події, про які розповідають Іван Гордійчук та Ганна Храпчук, могли відбутися одночасно.

«Збереглася Хрест-фігура, яка знаходилася біля церкви. Якась жінка забрала її тоді, щоб не знищили. І встановили хрест-фігуру біля хати тої жінки, на присілку Безвідне. Там не раз ми збиралиси на молитву, паски свєтили – до нас приходив священик із Криворівні», – пригадує Ганна Храпчук.

Також вона розповіла, що «у церкві був прекрасний хор, яким керувала дочка священика Лаголи і дружина відомого фотографа Сеньковського, який прославив у своїх світлинах Гуцульщину.

На жаль, разом із церквою, у вогні війни спопеліло все. Найважливіше – що це негативно вплинуло на духовне і культурне життя жителів тодішнього Жаб’я, котрі залишилися без церкви, немов сироти.

Але Господь піднімає все навіть з попелу і з тління.

Початком відновлення найдавнішої парафії на Верховинщині стала побудова Храму у селищі Верховина.

У 1991 році на кошти верховинців, сприяння тодішньої влади, зусиллям і авторитетом отця Дмитра Михавківа, трудами і організаторськими здібностями Храпчука Андрія Андрійовича та зусиллями всієї верховинської громади було розпочато будівництво церкви у тодішньому шкільному саду – неподалік від того місця, де знаходився Храм, що спопелів у вогні війни.

У 1994 році на престольне свято Успіння Пресвятої Богородиці звершена перша Божественна Літургія. До того часу богослужіння звершували у тимчасово спорудженому приміщенні. Служіння звершував Верховинський благочинний Дмитро Михавків.

Першим керівником хору був Василь Гріздак, який у 1991 році згуртував простих людей до співу у церковному хорі. Згодом він став священиком і служить на Київщині.

На початку 1993 року псаломщиком і керівником хору став Іван Якіб’юк.

З 1998 до 2002 року більш професійного співу хор навчає Василь Зузяк. Наполегливість і зусилля як керівника, так і хористів давали результати. Церковний хор є окрасою Богослужінь і гордістю верховинської парафії.

28 серпня 1994 року стало історичним днем для парафії.

Святковий дзвін скликав на свято Успіння Пресвятої Богородиці до новозбудованого Храму людей з усіх гірських плаїв. Багато зійшлося на свято: вистраждане, вимріяне, вимолене… свято душі християнської.

Господь вислухав моління вірних Йому верховинців. Тих вірних, які аж від того часу, як згоріла стара церква, ходили щонеділі в Ільці чи Криворівню до Храму Божого, щоб стати співучасниками принесення Безкровної Жертви за гріхи світу, щоби очиститися і від своїх гріхів, і прийняти найсвятіші Тайни Христові. Тих вірних, які тепер уже будуючи новий Храм своїми благодатними руками, світлим розумом і талантом, своїми чистими душами, приходили до каплички, біля якої зводили Святиню, у морози і спеку, у дощ і вітер до Господа молитися, аби те будівництво благословенним було, бо «якщо не будує Господь, то марно трудяться будівничі».

Заграло сонечко на куполах церкви – Дух Святий зійшов у ту Богородичну неділю 1994 року на Божий Храм за молитвами отця Дмитра Михавківа, який освятив новозбудовану церкву.

Наступного року, у день престольного свята до Верховини приїхав Владика Андрій (Абрамчук).

Знаменною подією в історії нашої парафії був приїзд у 1998 році Патріарха Київського і Всієї Руси-України Філарета. Наша парафія, як і вся Верховинщина, отримали Патріарше Благословення.

27 серпня 2019 року, в селищі Верховина, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, взяв участь у науково-практичній Конференції “Роль Церкви у житті гуцульської громади”, приуроченої 25-літтю побудови Храму Успіння Пресвятої Богородиці селища Верховина.

28 серпня 2019 року, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, з нагоди престольного свята та 25-ліття побудови Святині, із архіпастирським візитом відвідав Храм Успіння Пресвятої Богородиці селища Верховина, Верховинського благочиння, де, у співслужінні духовенства, звершив Архієрейську Божественну Літургію, читання Акафіста та Чин Малого освячення води.

Цього дня Архієрей нагородив Благословенними Митрополичими Грамотами релігійну громаду Храму та її настоятеля прот. Юрія Стефлюка, а Подяками Єпархіального Управління: благочинного Верховинського благочиння митр. прот. Дмитра Михавківа, Храпчука Василя Андрійовича, Філіпчук Анну Андріївну, Якіб’юка Івана Михайловича, Михайлюка Михайла Володимировича, Сапріянчука Івана Олексійовича, Кермощука Дмитра Івановича, Шкрібляка Дмитра Дмитровича, Волинюка Федора Семеновича, Ігнатюка Василя Васильовича, Веприкова Максима Вікторовича, Тинкалюка Петра Дмитровича, Зітинюка Олександраа Юрійовича, Шкіряка Богдана Михайловича, церковний Хор Храму, Братство Храму, колядницьку партію присілка “Безвідне”, колядницьку партія присілка “Жаб’євський потік”, колядицьку партію присілка “Слупійкa”, колядницьку партію присілка “Віпче”, колядницьку партію присілка “Підмагора”, колядницьку партію Верховинської загально-освітньої школи I-III cт.

6 травня 2021 року, в четвер Світлого тижня, коли Церква Христова вшановує пам’ять Святого Великомученика Юрія Переможця, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, із Архіпастирським візитом відвідав Храм Успіння Пресвятої Богородиці селища Верховина, Верховинського благочиння, де, у співслужінні духовенства, звершив торжественну Архієрейську Божественну Літургію.

Настоятель Храму

Протоієрей Юрій Стефлюк народився 27 травня 1975 року в селі Красник, Верховинського району, Івано-Франківської області.

З 1982 року по 1985 рік навчався у Красницькій початковій школі.

З 1985 року по 1990 рік навчався у Ільцівській середній школі.

З 1990 по 1993 рік навчався у Калуському культосвітньому училищі.

1993 році вступив на навчання в Івано-Франківську духовну семінарію, яку закінчив в 1996 році.

28 листопада 1993 року – Митрополитом Івано-Франківським і Галицьким Андрієм (Абрамчуком) хіротонізований в сан Диякона, а 2 січня 1994 року – в сан Священика та удостоєний права носіння Набедреника.

7 січня 1994 року митрополитом Івано-Франківським і Галицьким Андрієм (Абрамчуком) призначений настоятелем Храму Успіння Пресвятої Богородиці селища Верховина.

28 серпня 1996 року нагороджений Камилавкою.

19 січня 1999 року – нагороджений правом носіння Наперсного Хреста.

28 серпня 2000 року – возведений у сан Протоієрея.

19 січня 2012 року – нагороджений правом носіння Хреста з оздобами.

28 серпня 2019 року – з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, Преосвященним Єпископом Коломийським і Косівським Юліаном нагороджений Благословенною Митрополичою Грамотою.

6 травня 2021 року, з благословення Предстоятеля Православної Церкви України – Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, Єпископ Юліан нагородив настоятеля Храму Успіння Пресвятої Богородиці селища Верховина прот. Юрія Стефлюка правом носіння Митри.