Історія Храму

Храм Благовіщення Пресвятої Богородиці села Вербовець побудований на місці колишній святинь. Відомо, що в кінці ХV – поч. XVI ст. тут уже була дерев`яна церква. Що з нею сталося не відомо, але 1699 року, коштом настоятеля отця Никорака було зведено новий Храм.

Візитатор, який відвідав церкву 1745 року зазначає, що вона “стара, крита гонтою, має три бані і потребує ремонту даху, але зі всім добра”. Відмічено було також, що для ремонту уже закуплено 8 000 гонтів на Волощині, але ще не перепроваджено. За яких обставин було втрачено цей Храм, достеменно невідомо.

З реєстру об’єктів національного культурного надбання України довідуємося, що 1850 року на цьому місці зведена нова п’ятибанна церква, яка збереглася до сьогоднішнього дня. Однак громада за рік будівництва чомусь вважає 1890 рік, про що свідчить пам’ятна таблиця встановлена 1990 року на честь сторіччя церкви. На ній викарбовано: «На честь 100-річчя церкви Благовіщення Діви Марії, збудованої року Божого 1890 на пожертви сіл Вербовець і Старий Косів». Ймовірно, що будівельні роботи розпочалися 1850 року, а завершились 1890, тому й церковна громада роком будівництва вважає 1890 рік.

Як відомо Храм зводився майстром Іваном Лавруком, за правління імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа та настоятеля церкви священика Івана Валевського і церковної управи: Михайла Рабинюка, Стефана Федорака, Івана Пасайлюка та Василя Гордія.

Церква Благовіщення Пресвятої Богородиці є дерев`яна, в її основі традиційно для Гуцульщини, лежить Хрест, але архітектурний ансамбль увінчується п’ятьма відкритими до сліпого ліхтаря банями та сімома маківками з хрестами, що було на той час рідкістю та свідчило про високий професіоналізм майстрів і заможність громади.

На початку церква та трьохярусна дерев`яна дзвіниця, що знаходиться на території Храму, були покриті гонтами. Пізніше, в середині ХХ ст., їх перекрили бляхою.

В оформленні Святині використані елементи традиційного сакрального, гуцульського та народного мистецтва. Іконостас давній, різьблений, повний. Стіни церкви розписані орнаментами та іконами.

У 1981 році іконостас був прикрашений штучною позолотою. На пожертви парафіян придбано новий престіл, кивот, Євангеліє та євхаристичний набір.

Над центральним входом на подвір’ї церкви побудовано нову прямокутну, двох’ярусну, муровану дзвіницю. Перший ярус використовується, як брама і має триарочні наскрізні отвори. Центральний ширший слугує брамою, а два бокові – хвіртками. Другий ярус – п’ятиарковий з дзвонами увінчується трьома маківками.

Територія святині обнесена огорожею із нержавіючої сталі. Біля церкви знаходиться також старе кладовище. Зліва від центрального входу побудована мурована з цегли капличка також біля храму є фігура Ісуса Христа та Божої Матері.

І церква і дерев`яна дзвіниця являються об’єктами національного культурного надбання України (ох. договір № 1162/1, 1162/2).
27 жовтня 2000 року – із Архіпастирським візитом Храм відвідав Преосвященний владика Іоан (Бойчук).

27 жовтня 2002 року – Преосвященний Владика Іоан (Бойчук) звершив у Храмі Архієрейську Божественну Літургію.

8 лютого 2009 року – Храм відвідав Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Іоан (Бойчук).

1 листопада 2015 року – в двадцять другу неділю після П’ятидесятниці, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, із архіпастирським візитом відвідав Храм, здійснив освячення Престолу, звершив Божественну Літургію та Чин Малого освячення води.

Священики, які служили в Храмі:

отець Олександр Обушкевич – (1946 -1969 рр.)

отець Степан Сірок – (1969 – 1972 рр.)

отець Андрій Яцків – (1972 -1975 рр.)

отець Володимир Братик – (1975-1976 рр.)

отець Степан Губернат – (жовтень 1976 року – і по сьогодні)

Настоятель Храму

Митрофорний протоієрей Степан Губернат народився 3 вересня 1943 року в селі Нижнів Тлумацького району, Івано-Франківської області.

У вересні 1950 року пішов у 1-й клас Нижнівської середньої школи, котру закінчив у 1960 році.

У 1962 -1965 році – cлужба в Армії.

У 1968 році поступив у Одеську духовну семінарію та закінчив її у 1971 році.

13 листопада 1971 року одружився Паливодою Катериною Михайлівною.

27 листопада 1971року – Архієпископом Йосифом (Саврашом) рукоположений в сан Диякона, а 4 грудня цього року – в сан Священика та призначений настоятелем Храму села Пороги Богородчанського району Івано-Франківської області.

1972 році – нагороджений Набедреником.

У 1973 році – нагороджений правом носіння Камилавки.

1974 році – нагороджений Наперсним Хрестом.

1975 році – возведений у сан Протоієрея.

У жовтні 1976 році – призначений настоятелем Храму села Вербовець, Косівського благочиння.

1982 році – нагороджений Хрестом з оздобами.

В 1995 році – нагороджений правом носіння Митри.