Благовірний князь Ярослав Мудрий народився близько 983 року та був другим сином Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого та його дружини, полоцької княгині Рогнеди. В п’ятирічному віці був охрещений з ім’ям Георгій.

Навчався Ярослав Мудрий у Києві, найімовірніше в одній із тих шкіл, які його батько Святий Володимир Великий відкривав для дітей зі свого боярського оточення. Певний час він жив із матір’ю в селі Предславине під Києвом у заміській князівській садибі. Саме звідси Ярослав посів князівський престіл у Ростові, а після смерті свого брата Вишеслава був переведений до Новгорода. Сталося це не пізніше 1013 року.

Новгородом князь Ярослав керував близько п’яти років і в цей період він завзято боронив економічне становище свого Князівства й не охоче платив данину столичному Києву.

Коли Святий Благовірний князь дізнався, що його брат Святополк убив своїх трьох братів Бориса, Гліба та Святослава, то пішов на нього війною. За допомогою варягів переміг військо підступного брата разом із з його помічниками-чужинцями поляками на чолі з королем Болеславом Хоробрим і печенігами й заволодів Києвом спочатку в 1016 році, а потім в 1018 році.

Основним своїм завданням у власній державі Ярослав Мудрий ставив поширення християнства. Також він прагнув зробити свою державу більш монолітною та цивілізованою через уведення на всіх її землях єдиного й справедливого писаного закону, який отримав назву «Руська правда». Ці закони відображали відносини між державою і Церквою.

Святим князем Ярославом було здійснено кілька військових походів, що мали стратегічне значення для зміцнення кордонів держави. Також було засновано чимало нових міст.

Київський правитель надавав великої уваги поширенню освіти й писемності в державі й продовжив працю свого батька на шляху розвитку духовної освіти. Він засновував школи при церквах та дбав про виховання власного духовенства. Так, у Літописному записі від 1030 року розповідається про, те що князь наказав віддати 300 дітей старост і священиків Новгорода для навчання їх на священиків. Головним осередком у цій справі стала Софія Київська. Саме тут Ярослав Мудрий засновує школу та зводить скрипторій, де починають працювати перекладачі й переписувачі книг.

Розпочалось масштабне розширення столичного міста, яке Святий Благовірний князь Ярослав оточив його великим валом. Київ став одним із найбільших міст тодішньої Європи. За свідченнями мандрівника Тітмара Мерзебурзького, лише на Подолі було близько 400 церков.

Князь Ярослав вирішив збудувати великий Храм у Києві на взірець соборів Святої Софії в Константинополі та в Софії, столиці Болгарії.
За часів правління Ярослава Мудрого Церква в Київській Державі швидко розвивалася. У цей період було створено дві нові єпархії — Переяславську та Юр’ївську. У 1039 р. літописець уперше згадує про митрополита-грека Феопемпта, присланого з Візантії.

Розуміючи, яку роль Церква відіграє в державі, Святий князь Ярослав прагнув зробити її незалежною та національною й отримати свого митрополита.

У 1051 р. князь скликає у Києві Собор єпископів, на якому без згоди Царгорода обрали свого кандидата митрополитом Київським. Ним став священик Іларіон із церкви Спаса с. Берестова, як каже літописець: «муж благ, книжен і постник».

Обрання власного митрополита стало рішучим кроком, адже це була перша спроба встановити Автокефальну Церкву в Київській Державі. Собор єпископів не лише обрав Іларіона, але й поставив його, інтронізувавши на митрополита без благословення Константинопольського Патріарха.

Святий Благовірний князь Ярослав Мудрий відійшов до Господа у 1054 році. Після його смерті знову почалися міжусобиці між синами, які не змогли виконати заповіт батька — великого просвітителя Руси-України Ярослава Мудрого.

Його керівництво Київською державою було успішним саме тому, що він полюбив Бога більше, ніж земні багатство та славу й закони людські виписував за мораллю християнською та сам жив, дотримуючись їх.