Святий Преподобномученик Стефан Новий народився у 715 році в Константинополі в благочестивій християнській сім’ї. Батьки його, маючи двох дочок, молили Господа про народження сина. Новонародженого Стефана мати принесла у Влахернський Храм Пресвятої Богородиці та присвятила Богу.

У той час імператором був Лев Ісавр (716 – 741), який розпочав гоніння на святі ікони та тих, хто їх вшановував. Прихильники иконоборчої єресі, за підтримки царя, захоплювали чільні позиції в імперії та Церкві. Істинне Православ’я зберігалося у віддалених монастирях, у окремих келіях і в серцях мужніх і вірних християн.

Батьки Святого Стефана, втікаючи від насильства перейшли з Константинополя у Віфінію, а свого шістнадцятирічного сина віддали в послух старцю Іоану, який трудився у відокремленому місці на горі Святого Авксентія. Тут Преподобномученик Стефан пробув більше 15 років.

Згодом помер і наставник Святого, Блаженний Іоан. З глибоким сумом Стефан поховав його чесне тіло, а сам продовжив чернечий подвиг в його печері. Незабаром до подвижника стали приходити ченці, які бажали вчитися у нього доброчесного життя. Так поступово утворився монастир, ігуменом якого став Святий Стефан.

Через певний час Стефан покинув створену ним обитель і пішов на іншу гору, на вершині якої, у відокремленій келії, перебував у глибокому затворі. Однак і тут незабаром створилася громада ченців, які шукали духовного наставництва Преподобномученикм Стефана.

В цей час імператором став Костянтин Копроним (741-775) – ще більш лютий гонитель та іконоборець. Він скликав іконоборчий собор, на якому були присутні 358 єпископів зі східних провінцій. Крім Архієпископа Константинопольського Костянтина жоден з патріархів не захотів брати участь у цьому злочестивому соборі, який тим не менше іменував себе вселенським. Собор єретиків, за пропозицією царя і архієпископа, оголосив ікони ідолами, піддав анафемі всіх, хто православно їм поклоняються та оголосив іконошанування єрессю.

В цей час ігумен Стефан та його монастир стали відомі в столиці: імператору розповідали про подвижницьке життя ченців, про їх православне благочестя, про дар чудотворення ігумена Стефана та про те, що ім’я настоятеля оточене загальною пошаною і любов’ю.

Імператора особливо розгнівало відкрите заохочення іконошанування і осуд гонителів Православ’я в обителі Преподобномученика Стефана. Архієпископ Константин зрозумів, що в особі ігумена має сильного та непримиренного противника його іконоборчих устремлінням та вирішив привернути його на свій бік або погубити.

Святого Стефана намагалися переманити до табору іконоборців, спочатку лестощами й підкупом, а потім погрозами, проте марно. Тоді Святого оббрехали, звинувативши у співжитті з черницею. Однак його провина не була доведена, так як обмовлена черниця мужньо заперечувала провину та померла від катувань та тортур.

Тоді імператор наказав ув’язнити Святого, а монастир – зруйнувати. До Преподобномученика були послані єпископи-іконоборці зі спробою переконати його в догматичній істинності іконоборства. Але Степан Новий легко спростував всі докази єретиків і залишився вірний Православ’ю.

Після цього імператор наказав вигнати Святого на один із островів в Мармуровому морі. Він оселився в печері й туди незабаром зібралися його учні. Через деякий час Степан Новий залишив братію і прийняв на себе подвиг стовпинцтва. Слава про подвижника та чудеса, які творяться за його молитвами, розносилася по всій імперії і зміцнювала віру в народі.
Імператор наказав перевести Стефана до в’язниці на острів Фарос, а потім представити його на суд.

На суді Святий спростував доводи єретиків, які його осудили, пояснив догматичну сутність іконошанування і звинуватив іконоборців в тому, що вони зводять хулу на Христа і Богоматір.

Для доказу святий показав золоту монету, на якій було зображення імператора. Він запитав суддів, що зробили б вони з людиною, яка, кинувши монету, стала б топтати її ногами. Йому відповіли, що така людина була б неодмінно страчена за те, що збезчестила образ царя. На це Святий Стефан сказав, що ще більша кара чекає того, хто безчестить Образ Царя Небесного і Його святих та, кинувши монету на землю, став топтати її ногами.

Імператор наказав в оковах відправити Преподобномученика в темницю, де вже знаходились 342 старця, засуджених за шанування ікон, У цій темниці Святий Стефан пробув одинадцять місяців, втішаючи ув’язнених.

Дізнавшись, що Степан Новий у в’язниці створив монастир, де постійно йде моління і шануються святі ікони, послав двох своїх найулюбленіших своїх слуг, щоб вони до смерті забили Святого. Коли брати увійшли в темницю і побачили просвічене Божественним Світлом обличчя Преподобномученика, впали йому в ноги, просили вибачення і молитов, а імператору сказали, що виконали наказ.

Але він дізнався правду й вдався до ще однієї брехні: сказавши своїм воїнам, що Святий нібито хоче скинути його з престолу, направив їх до в’язниці. Святий Сповідник сам вийшов назустріч розлюченим воїнам, які схопили його і поволокли по вулицях міста. Понівечене тіло Мученика кинули в яму, де ховали злочинців.

Так закінчив своє земне терені Преподобномученик Стефан Новий 11 грудня на 53-му році від свого народження.

Наступного ранку над Авксентієвою горою з’явилася вогняна хмара, потім густий туман опустився на столицю та пронеслася жорстока буря, яка вразила багатьох.