Преподобна Ксенія була єдиною дочкою знатного римського сенатора.

Спочатку її ім’я було Євсевія. З юності вона прагнула до Бога, а коли стала дорослою, один вельможа просив її батьків віддати свою дочку за його сина. Батьки, порадившись між собою, заручили її благородному юнакові та призначили день весілля.

Ксенія ж, сповнена любові до Бога, побажала залишитися вічною нареченою нетлінного Жениха, Самого Христа Господа й зберегти своє дівоцтво назавжди. Однак своє бажання вона приховала від батьків, бо вони перешкоджали б їй та примусили б до шлюбу, тим більше, що вона була єдиною спадкоємицею всіх їхніх багатств. Також вони бажали б втішатися її подружжям та дітьми.

Щоб уникнути шлюбу, вона таємно пішла з батьківського дому з двома відданими їй служницями та відплила на кораблі. Зустрівшись, по Промислу Божому, з настоятелем обителі Святого Апостола Андрія, який перебував у місті Мілассе, в Кесарії, вона прохала його взяти її разом зі супутницями в Мілас.

Там він знайшов їм житла на відокремленому місці, що знаходилися поблизу церкви. Свята діва купила їх за гроші, взяті з дому, а потім побудувала невелику церкву в ім’я Святого Першомученика Стефана та незабаром влаштувала жіночий монастир, зібравши кілька дівчат і присвятивши їх Христу.

Ігумен Павло піклувався про них. Він і постриг Святу Ксенію з її двома рабинями в чернечий чин. Після цього Єпископ Міласса, Павло, посвятив Ксенію в диякониси, як достойну цього звання за доброчесного життя.

Хоча вона, як дочка сенатора, була вихована в розкоші серед різних зручностей, проте, взялась до важкого та подвижницького життя. Стриманості її боялися навіть біси. Перемагала їх постом і подвигами й вони тікали, не сміючи приступити до неї.

Їжу вона вживала на другий або на третій день, а багато разів і всю седмицю залишалася без їжі. Коли ж наступало їй час приймати їжу, вона не куштувала ні зелені, ні бобів, ні вина, ні єлею, ні городніх овочів, ні чогось іншого з поживних страв, а тільки трохи хліба, зрошеного власними сльозами. Вона брала з кадильниці попіл і посипала їм хліб. Робила вона це у всі роки свого життя, виконуючи пророче вислів: «Я їм попіл, як хліб, і пиття плачем перемішую (Пс.101: 10). При цьому вона всіляко намагалася приховати своє утримання від інших сестер, але дві її колишні служниці, які жили разом із нею, спостерігали таємно, що вона робить і самі наслідували її доброчесного життя.

При цьому вона завжди зберігала таку велику бадьорість, що з вечора і до утрені простоювала всю ніч на молитві, простягнувши свої руки вгору. У такому вигляді сестри спостерігали її таємно в усі дні її життя. Іноді ж вона, ставши навколішки з вечора, здійснювала молитву до ранку, проливаючи рясні сльози.

Коли ж прийшов час її відходу із земного життя Преподобна Ксенія закликала всіх сестер своїх у монастирську церкву. Помолившись, вона попросила всіх сестер вийти на деякий час і залишити її одну для молитовних роздумів. Коли всі вийшли з Храму, вона зачинилася там одна, а дві рабині її, залишившись перед дверима, спостерігали: вони бачили, як свята молилася, схиливши на землю свої коліна, а потім серед молитви хрестоподібно простяглася на землі. Свята Ксенія лежала так досить довго, раптово засяяло в церкві світло й при цьому сильні пахощі почали виходити з церкви. Сестри поспішно увійшли всередину та хотіли підняти її з землі, але вона вже відійшла до Бога. Сталось це 6 лютого.

Через певний час померла й одна з колишніх рабинь Преподобної. Потім, захворіла й інша служниця й до неї прийшли всі черниці та благали, щоб вона розповіла їм про все життя Преподобної Ксенії. Бачачи себе вже на смертній постелі, розповіла їм докладно все про Святу: звідки вона була, хто її батьки, з якої причини вона втекла з дому та свого з двома своїми рабинями, як вона приховала своє ім’я, бо справжнє її ім’я було Євсевія. Назвалася вона Ксенією, бо мандрувала заради любові до Бога. Таким чином, всі дізналися про невідоме раніше життя Преподобної Ксенії.