Христос Воскрес!

Многомилостивий і Чоловіколюбний Бог зі своєї великої благості зволив всім нам знову дочекатися радісної події, величного світлого Дня – Воскресіння Христового!

 У часі Великого посту, цієї «світлої печалі», ми пройшли дорогу покаяння, відкинули гамір і звичність буденного життя, щоб відійти в духовну пустелю і там, залишившись в присутності Божій наодинці з собою, в тиші і спогляданні своєї зраненої гріхом душі, побачити жахливі наслідки великої трагедії – богозалишеності. У Страсний тиждень, очистившись покаянням, ми пережили співстраждання Христу Розп’ятому, Який на Хресті викупив нас від гріха і смерті дорогою ціною – добровільно, з любов’ю і ніжністю віддавши себе на наругу і смерть. А сьогодні Воскреслий Господь кличе нас всіх на приготовлену Ним багату трапезу. Отож, увійдімо всі у вічну радість нашого Господа!

 Перед людством за весь час його існування виникали питання, відповіді на які воно не могло знайти. Особливо люди намагалися проникнути своїм розумом у найбільшу таємницю – таємницю життя і смерті. Будучи образом і подобою Божою, глибоко в душі людина усвідомлювала, що смерть – не кінець існування. Але ослаблений і спотворений після гріхопадіння людський розум не міг відповісти на запитання, звідки ми приходимо і куди ідемо після смерті. У духовному житті органом пізнання слугує не лише розум, а й віра. Вірою християнин має змогу проникнути в таємниці Божі, доторкнутися до незрозумілого і невідомого, отримати відповіді на запитання, перед якими розум залишається безмовним. Віра вибудовує міст між буттям тимчасовим і вічним, стирає стіну неможливого, долає бар’єри на шляху духовного сходження. Істину про воскресіння ми сприймаємо вірою, і ця віра укріплюється природним і надприродним Одкровенням Божим – свідченням Святого Письма, знаменнями, які ми бачимо в особливостях людського буття і законах природи.

 Про смерть і воскресіння по-особливому, яскраво свідчить сама природа. Так, у богослова і святителя 19-го століття Ігнатія (Брянчанінова) є чудовий образ зимового саду. Єпископ Ігнатій говорить, що якби ми зустрілися з людиною, яка ніколи в житті не бачила весни, і відвели її в зимовий сад, який своєю холодною мертвістю і тишею є немовби самим запереченням життя, і розповіли, що сніг розтане, дерева одягнуться в зелень і на їх вітті защебечуть пташки, все кругом покриється травою і неймовірної краси квітами, і сонце весело виграватиме своїм промінням поміж пишним зеленим гіллям, людина не повірила б. Так само і багатьом, хто живе в цьому духовному смутку зимового саду, важко збагнути і повірити в зміни. Смерть, як і раніше, царює на землі. Хтось цього року втратив своїх рідних, близьких. Для нас, українців, особливо реальною до жорстокості є смерть тепер, в часі війни, коли на передовій майже щодня гинуть воїни, захищаючи кордони нашої Держави. Але нехай не засмутить нашу Пасхальну радість цей танець смерті, який, на жаль, не уповільнює свій ритм. Бо ми віримо, що стихне музика суєти теперішнього життя, і цей танець припиниться. Тоді зазвучить нова пісня перед Престолом Всевишнього, про яку говорить Іоан Богослов у своєму Об’явленні, – пісня життя вічного, звуки якої уже линуть з переможною силою сьогодні, тут, на землі, по всіх храмах і в серцях віруючих людей. Це звуки радісного оклику: Христос Воскрес!

 Один мислитель колись сказав: «Любити – означає сказати: «Ти не помреш». Таємниця Воскресіння є таємницею Божої Любові. Любов не мислить смерті того, кого любить, тому що навіть думка про це не властива людській природі, створеній для вічності. Коли смерть розлучає люблячих, то сама любов не слабне, і тим більше не зникає. Ми вічні, тому що Бог полюбив нас, і в Своїй любові немовби визначив нам вічне, блаженне буття. Любов’ю Господь призиває нас з небуття до буття, він оселяє перших людей в раю і робить їх царями у світі, навіть після добровільного відходу людини через гріх від Бога, Він не залишає її, а іде поруч з нею «долиною смерті» – через жорстокі старозаповітні часи, часи боговідступництва, безвір’я і богоборства. Любов стала причиною втілення Спасителя в людській подобі. Любов возвела Його на Хрест. Любов’ю ми спасенні.

 2017 рік є ювілейним у житті нашої Коломийської Єпархії. Цього року виповнюється 20 років з часу її заснування. Світло воскресіння духовного життя засяяло над Україною ще в 1990-их роках, коли утворилася Українська Православна Церква Київського Патріархату. Бо як ніщо не могло завадити Воскресінню Господньому – ні камінь, привалений до Гробу, ні сторожа, ні брехня ворогів, – так ніщо не зможе завадити воскресінню й утвердженню Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні. Історія нашої єпархії є підтвердженням цього. Будуються нові церкви, зростає кількість парафій і віруючих, нові покоління священнослужителів звершують пастирське служіння, реалізовуються різноманітні задуми задля розквіту єпархії. Відчувається Благословення Боже, Його всесильна допомога і постійні ласки.

Вітаючи вас, всечесні отці, улюблені брати і сестри, Бажаю всім якомога довше зберігати у собі радість від звістки про Воскреслого Христа. Нехай Господь Бог дасть нам можливість проникнути у глибину розуміння цієї події і в цій глибині побачити реальність і запоруку нашого власного воскресіння. Просвічені світлом Христового Воскресіння, несімо світло істини Христової до тих, хто досі блукає у темряві, хто потребує нашої любові, турботи і підтримки. З допомогою Божою, заступництвом Божої Матері і всіх святих зростаймо духовно, преображаймо світ своєю любов’ю, творімо добро, підтримуймо один одного, щоб уже тут, на землі, доторкнутися до вічного, блаженного життя, приготовленого нам Люблячим Богом ще від створення світу.

Єпископ Коломийський і Косівський Юліан

2017 рік