Проповідь на свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього

В ім’я Отця, і Сина, і   Святого Духа!

Сьогоднішнім євангельським читанням, дорогі у Христі брати і сестри, Свята Церква повертає нас думками на Голгофу, щоб ми ще раз пережили ті події, які відбулись із нашим Спасителем: знущання над Ним, Його страждання на хресті та смерть за кожного із нас, щоб визволити весь людський рід від гріха і смерті.

Сьогодні ми також бачимо посеред храму винесений Святий і Животворчий Хрест Господній і мимоволі стаємо учасниками чудесної події – віднайдення і воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього.

Під час правління тоді ще язичницького імператора Константина відбулась війна між його військом та військом його співправителя Максентія. Армія Максентія у декілька разів переважала армію Константина, але він побачив на небі знак хреста із написом: «Цим переможеш». Це видіння побачило і його військо.

Вночі уві сні імператорові з’явився Христос і звелів виготовити військовий прапор із зображенням хреста, яке він бачив на небі. Константин так і вчинив – і здобув блискучу перемогу, розбивши військо Максентія. Відтоді імператор глибоко шанував це знамено й оголосив християнство рівноправною релігією, видавши славнозвісний Міланський едикт.

Згодом, у 324 році, 80-річна Єлена – мати Константина Великого дізналася, що в Єрусалимі місце, де був розп’ятий Спаситель, перебуває в забутті. Тож вона вирушила в подорож, щоб знайти Хрест Господній.

Місце, де колись стояв Єрусалим і де проповідував та постраждав Спаситель, було повністю зруйноване імператором Титом Веспасіаном, а згодом й імператором Андріаном. Його переорали, а нове поселення мало назву «Елія Капітоліна». У це занедбане місце й прибула цариця Єлена, щоби знайти Животворчий Хрест, на якому був розп’ятий Господь Ісус Христос.

У євреїв був звичай закопувати знаряддя страти неподалік від місця самої страти. На тому місці, де міг бути закопаний хрест Господній, імператор Андріан побудував язичницьке капище. За наказом Єлени капище знесли і присутні побачили печеру у вигляді криниці, закидану сміттям. Колись у Палестині було заведено витісувати за містом колодязі для запасів води, яку використовували під час спеки чи бездощів’я. Проте бувало й так, що печера тріскалась, тоді її використовували як сміттєзвалище. В такому звалищі й було знайдено три хрести, а поряд дощечку із написом: «Ісус Назарянин, Цар Юдейський». Чий саме це хрест, насправді було невідомо. Тому потрібно було, щоб Господь засвідчив це Своїм чудом.

Присутні по черзі приклали хрести до хворої жінки і тільки від доторкання одного з них вона одужала. Згідно з переданням, до цього хреста приклали померлого – і він ожив. При знайденні був присутній Єрусалимський патріарх і багато людей, які хотіли побачити Господній хрест. Тому патріарх підняв його високо над головою, а люди голосно співали: «Господи, помилуй!»

Такими чудесними подіями Господь показав свій Чудотворний і Животворчий Хрест. На цьому місці Константин Великий звелів побудувати величний храм Воскресіння Христового, в якому помістився гріб, в якому був похований Христос, і Голгофа.

Є ще одна подія, яка святкується сьогодні. Сталась вона значно пізніше, в 614 році, коли перси напали на Єрусалим, пограбували його і, разом із іншими святинями, викрали Святий і Животворчий Хрест Господній. І тільки через 14 років імператор Іраклій розгромив персів, повернув Хрест Господній і урочисто вніс його в храм. Після цього Єрусалимський патріарх урочисто піднімав його перед народом.

Хрест, дорогі браття і сестри, ми вшановуємо тому, що на ньому за кожного з нас був розп’ятий Господь Ісус Христос. Також святий хрест є знаменом нашого християнського життя і символом любові Бога до кожного із нас. Святий апостол Павло говорить: «не бажаю хвалитися, хiба тiльки хрестом Господа нашого Iсуса Христа, Яким для мене свiт розп’ятий i я для свiту» (Гал. 6, 14). Сам Спаситель сказав: «хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде» (Мк. 8, 34).

Іноді ми несемо свій хрест з легкістю, немовби відчуваємо, що хтось нас підтримує, а деколи він буває дуже тяжким. З легкістю нестимемо свій хрест, якщо у складних обставинах життя покладемось на волю Божу і попросимо в Бога допомоги.

Люди, які перебували в дуже тяжких обставинах, коли, наприклад, помирав хтось із рідних, або сам тяжко хворів чи переносив великі випробування, ці люди покладались на волю Божу і відчували, що їх немовби хтось невидимо підтримує, несе їхній хрест. Тоді як сторонні люди, не відчуваючи цього, дивувались, як ця людина може таке перенести.

Важким хрест є тоді, коли люди нарікають на своє життя. Тоді Божа благодать відступає від них, або вони беруть на себе не свій, а чужий хрест.

Але хрест не всім був до вподоби, як ми чули із сьогоднішнього апостольського читання: «Бо слово хрес­не для загиб­лих безумство є, а для нас, що спа­саємось, – сила Божа» (1Кор. 1, 18). І справді, сьогодні є багато людей, які не визнають хреста, насміхаються з нього та навіть убивають інших за нього.

Ми, християни, повинні з великою повагою ставитись до Святого Хреста Господнього, благоговійно себе ним осіняти, а не носити лише як прикрасу. Тому, дорогі у Христі брати і сестри, вшановуймо Святий і Животворчий Хрест Христів та згадуймо хресний шлях Спасителя заради кожного із нас. Дивлячись на розп’яття, смиренно й терпляче несімо кожен свій хрест. Нехай сила Святого і Животворчого Хреста Господнього зміцнює нас любов’ю до Бога, допомагає зберігати душевний спокій, перемагати спокуси й гріхи та веде нас дорогою до Царства Небесного. Амінь.

прот. Віталій Козак

Настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці села Старий Гвіздець

Бібліотека