В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Цим святковим днем ми завдячуємо двом Верховним апостолам – Петру і Павлу, котрі передали нам Христову науку для встановлення Христової церкви.

Петро, єврей за національністю, походив із Вифсаїди, мав брата Андрія. Був одружений, заробляв на життя тим, що ловив рибу, був простим та бідним, але мав запальну вдачу, в гурті завжди говорив першим і першим брався до праці. Спочатку він називався Симон, що був сином Іони, та Господь дав йому нове ім’я «Петро» – за те, що він визнав Його Божество словами: «Ти є Христос, Син Бога Живого» (Мф. 16,1).

Святе Євангеліє розповідає, як Ісус покликав Петра. Як учень Христа, він був свідком місійних подорожей і головних євангельських подій. На Генісаретському озері Ісус сказав учням відплисти на середину озера, щоб наловити риби. Цим великим уловом він хотів привести учнів до покори і віри. Побачивши це, Симон-Петро припав до Ісусових колін і сказав: «Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний». «Не бійся, віднині будеш ловцем людей» (Лк. 5,10). Ще був інший випадок. Коли човен з апостолами був посередині моря, подув сильний вітер, через що на них напав страх. Щоб заспокоїти учнів, Ісус прийшов до них по воді. Тоді Петро сказав: «Господи, це Ти прикажи мені прийти до Тебе!» Ісус сказав йому вийти з човна і ступити на воду, проте він злякався, почав тонути і кричати: «Господи, спаси мене!» Ісус простяг руку, підтримав іпромовив до нього: «Маловіре! Чому ти засумнівався?» (Мт. 14,31). Він також бачив, як один із них видав Господа, і відразу став захищати свого Учителя. Однак Ісус сказав: «Як же тоді збудуться Писання, що так повинно бути?» (Мф. 26,54). Адже мусило збутися написане: «Ісус сказав йому: істинно кажу тобі, що в цю ніч, перше ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене» (Мт. 26,34).

Після воскресіння Христос явився Симонові-Петру, коли за трапезою тричі спитав його: «Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене більше, ніж вони? Петро каже Йому: так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси ягнят Моїх» (Ів. 21,15). Цими словами Христос настановляє його на апостольське служіння. Господь картав Петра, проте молився, щоб не ослабла його віра. Простив йому, бо, як люблячий Бог, бачив, що він щирий і відвертий, ніколи не хитрує, говорить, що думає, і має покірне серце, яке щиро кається, аж до сліз.

У день П’ятидесятниці, коли Святий Дух зійшов на апостолів, Петро звернувся до народу, сказав усім покаятися і хреститися в ім’я Ісуса Христа, щоб отримати дар Святого Духа. Тоді охрестилося три тисячі людей. Святий апостол проповідував у Єрусалимі, Самарії, оздоровив паралітика на ім’я Єней. Коли він був у Яффі, померла жінка на ім’я Тавіфа. Він помолився і сказав «Тавіфо, встань!» – і вона піднялася й розплющила очі.

Петро проповідує в Єрусалимі, де багато людей повірило й охрестилося. Це не сподобалося царю Іродові Агрипі, який схопив його і вкинув до в’язниці, де прикував ланцюгами. «I ось постав ангел Господнiй, i свiтло осяяло в’язницю i, штовхнувши в бiк Петра, вiн розбудив його i сказав: «Устань швидше». I впали ланцюги з його рук» (Діян. 12,7) і привів Петра ангел в дім Марії.

Петро прийшов до Риму, започаткувавши там громаду з юдеїв, і розказав їм правду про Ісуса Христа. Проте між ними виникла незгода й суперечка. Імператору донесли про неспокій у місті, отож він звелів вигнати з міста усіх християн. Петро знову повернувся до Єрусалиму, щоб узяти участь у першому апостольському соборі (51р.). Він примирює греків із юдеями, вимагає не зберігати старозавітних прописів. Греки задовольнилися цим рішенням. Він знову повертається до Риму і зупиняється в одному домі, де сходилися християни. Тут він пише свої Послання, завдяки яким багато знатних людей та сенаторів навернулися до віри. Та поганський імператор Нерон, який не мав нічого людського в своєму серці, підступно спалює місто Рим і звинувачує в цьому християн. Під час переслідувань від влади і народу, який вимагав покарати християн, був схоплений і апостол Петро. Його вивели на пагорб і розіп`яли на хресті. Петро вважав себе недостойним бути розп`ятим, як Господь, тому просив, щоб його розп’яли вниз головою. Це сталося в 67 році.

Святий апостол Павло, родом із міста Тарса, до свого покликання називався ім’ям Савло. Він був євреєм, завзятим фарисеєм. У посланні називає себе римським громадянином, що дістав це право від народження. Рідні відправили його до Єрусалиму – на навчання до відомого вчителя Гамаліїла. Він не належав до дванадцяти апостолів, бо спочатку переслідував Христову віру і Його учнів. Дістав дозвіл від первосвящеників переслідувати християн у Дамаску, вирушив у дорогу, та світло з неба освітило його. «Я впав на землю i почув голос, що говорив менi: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» Я вiдповiв: «Хто Ти, Господи?» Вiн сказав менi: «Я Iсус Hазорей, Якого ти гониш» (Діян. 22, 7–8). Це світло осліпило його і він спитав: «Господи, що робити мені?» «Іди в Дамаск і там скажуть тобі». Господь же сказав йому: «Iди, бо вiн є Мiй обраний сосуд, щоб пронести iм’я Моє перед народами‚ i царями, i синами Ізраїлевими» (Діян. 9,15). Коли постала християнська громада Антіохії, апостол Варнава запросив Савла на поміч зміцнювати їх у вірі.

Вони зібрали допомогу від християн і Святий Дух скерував трьох апостолів – Варнаву, Савла, Марка – іти на острів Кіпр, де вони мали успіх у поширенні віри. Проконсул Кіпру Сергій-Павло повірив в Ісуса Христа й охрестився. Від цієї події Савло узяв собі друге ім’я – Павло на честь правителя.

Павло повертається до Малої Азії, де проповідує Христову науку. Головне в його проповіді – що спасіння приходить через віру. В місті Аістр оздоровлює чоловіка, що від народження не міг ходити. Народ, який побачив це чудо, сказав про Павла та Варнаву, що «Боги в образi людському зiйшли до нас» (Діян. 14,11). Коли учні покинули його, він вибрав Силу і Тимофія, котрий добре знав Святе Письмо, і висвятив Тимофія на священика.

Павло нову місію розпочав у Македонії, в місті Філіпінах. Поселився в багатої Лідії, яка повірила в Господа й охрестилася. Оздоровив дівчину, що мала злого духа. Пізніше підбурений народ побив апостолів і кинув до в’язниці. Опісля, вийшовши із ув’язнення, апостоли покинули Македонію і пішли до грецьких Атен. Тут апостол Павло виступив з промовою перед афінськими політиками і філософами. Коли він заговорив про «воскресіння з мертвих», то вони не прийняли цієї науки і насміхалися з нього. Хоча тут навернувся до Господа святий Деонісій Ареопагіт.

Згодом апостол прибув до Єрусалиму, де на нього чекали завзяті юдеї, що за будь-яку ціну хотіли вбити Його. Після цього його відправили до Кесарії, де він пробув у в’язниці два роки. Коли призначили нового воєводу Феста, юдеї вимагали суду над Павлом у Єрусалимі. Та Павло, маючи римське громадянство, вимагав суду в Римі. Тоді Фест сказав: «Ти вимагав кесаревого суду, до кесаря i пiдеш» (Діян. 25,12). Корабель з багатьма в’язнями відплив до столиці Риму, однак поблизу Мальти потонув. Та Господь не дозволив Павлові потонути. Він, як і інші в’язні, багато місяців очікували іншого корабля. Коли Павло добирався до Риму, йому назустріч вийшло багато християн. Йому дозволили жити в місті під наглядом одного воїна. Він проповідував серед юдеїв, та успішною була його духовна праця й серед інших народів. З Риму він писав послання до народів та церков, був переконаний, що церква поширюється і треба призначати священика для християн о. Кріт. Призначає єпископом Єфесу Тимофія, пише правила, як поводитися в духовному служінню.

Павло зробив чотири подорожі, про що свідчить святий Діонісій. Удруге прибувши до Риму, він побачив великі зміни: імперією управляє кесар Нерон, люди живуть у страху, бо від тирана можна всього сподіватися. Павло був людиною, яка не мовчала і поширювала Христову віру, отож невдовзі був схоплений. У цей час багато учнів покинули Павла, тільки залишився апостол Лука, Онісіфор. Тому він пише листа Тимофію. Колись палкий у слові і поведінці, а тепер спокійний перед смертю, кажучи: «Подвигом добрим я змагався, свiй бiг закiнчив, вiру зберiг; а тепер готується менi вiнець правди, який дасть менi Господь, праведний Суддя, в той день; i не тiльки менi, але i всiм, що полюбили явлення Його» (2Тим. 4,7–8).

Стратили Павла за містом, відрубавши йому голову. Святий апостол був  невтомним трудівником, найбільшим проповідником, що захоплював людські душі, був письменником, що написав чотирнадцять Послань.

Святі апостоли Петро і Павло за життя відрізнялися своїми характерами, та їх об’єднала віра в Бога. Вони покинули світське життя і пішли за Ісусом Христом, працюючи на розбудову та зміцнення Христової Церкви. Амінь.

митр. прот. Іван Бурак

Настоятель Храму Святого Мученика Микити села Вільхівці