В ім’я Отця, і Сина, і   Святого Духа!

«Радій від радости, дочко Сиону, торжествуй, дочко Єрусалима: ось Цар твій гряде до тебе, праведний» (Зах. 9,9). Такі слова промовив пророк Захарія, за п’ятдесят років до Різдва Христового передбачивши торжественний вхід у Єрусалим Господа нашого Ісуса Христа, який святкуємо сьогодні.

Після воскресіння Лазаря Ісус Христос, сівши на молодого віслюка, попрямував до Єрусалиму. Звістка про те, що Ісус наближається, рознеслася містом і багато людей вийшли назустріч Тому, Хто воскресив Лазаря. Люди від радості зривали вітки дерев і встеляли ними дорогу, інші скидали свої одежі, вигукуючи: «Осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє» (Ін. 12,13).

Пророк Захарія в урочистому вході Спасителя у Єрусалим побачив наближення часу викупу людського роду від гріха і смерті, тому натхненно промовив: “Радій від радости, дочко Сиону,торжествуй, дочко Єрусалима!” (Зах. 9,9). Це означало, що довгоочікуваний Месія заснує Духовне Царство, втрачене прародичами через гріхопадіння.

Серед присутніх у Єрусалимі, що вітали Господа, були люди, які вивчали закон і пророків. Вони знали про Месію все, і воно сповнялося на їхніх очах, тому мали бути у перших рядах, але, на превеликий жаль, урочистий вхід Господа у Єрусалим викликав у їхніх серцях обурення.

А чому вони відвернулися від Господа? Було би зовсім невірно пояснювати спротив провидінню Божому тільки тим, що їхні серця були переповнені заздрістю і злобою. Причина цього набагато глибша. Книжники і фарисеї, як і інші мешканці Єрусалиму, бажали бачити в Ісусі Христі земного царя, який би мав силу визволити народ від римлян. Але Господь у Своїй проповіді говорив: «Царство Моє не від світу цього» (Ін. 18,36). Він не бажав земного володарства і вів мову про Царство Боже. Власне, це було незрозумілим для багатьох, навіть найближчих Йому людей. Господь передбачив, що ті, які кричали Йому: “Осанна!”, через декілька днів будуть кричати: «Хай буде розіп’ятий!» (Мф. 27,22).

Дорога, якою направлявся Господь, помалу піднімалася на Елеонську гору, звідки відкривався вигляд на Єрусалим. Але Господь бачив не зовнішню красу міста – перед Ним відкрилася страшна безодня зневіри і гріхів, що опутали його мешканців. І ось ми бачимо торжество народу – і сумуючого Ісуса Христа. Вхід у Єрусалим Ісуса Христа був початком Тайни Визволення людського роду. Тому заклик старозавітного пророка Захарії до радості звернений не стільки до людей стародавнього Єрусалиму, скільки до новозавітної – християнської Церкви, тобто до всіх нас, зібраних у цьому храмі.

Дорогі мої! Слухаючи євангельську розповідь про те, як мешканці Єрусалиму урочисто вітали Спасителя, а через декілька днів злословили Його, ми запитуємо себе: “Як могла статися така раптова переміна в їхніх серцях?” Але, замість їхнього осудження, звернімо увагу на самих себе: чи не відбувається щось подібне з нами? Тому що наше щорічне великопісне покаяння, сповідь і святе причастя чи не є урочистою зустріччю Господа? Подібною до тієї, яку приготував Йому Єрусалим, мешканці якого кликали: “Благословен, хто йде в Ім’я Господнє”. Та минає небагато часу, і ми знову стаємо такими ж, якими були: ті ж гріхи, ця ж байдужість щодо власної душі, а цим ми немовби із колишніми мешканцями Єрусалиму знову і знову розпинаємо Спасителя. І скільки разів протягом життя відбувається з нами таке падіння!

У Вербну неділю ми стоїмо у храмі з галузками у руках, а ці галузки нагадують нам не тільки про радісну зустріч Господа з мешканцями Єрусалиму, а й про те, що зима не вічна, настала весна, і знову все зеленіє, цвіте і буде плодоносити. Однак, як часто у багатьох із нас у душі царює зима, холод і мертвота, немає ні духовних квітів, ні плодів. Ми знаємо, що зима змінюється весною, знаємо також про те, що немає такої людської душі, яка би не могла відігрітися, ожити і принести належні плоди.

Ми чули в євангельській розповіді, що зустрічаючі Господа при вході в Єрусалим вийшли до Нього з пальмовими галузками в руках. Але в нас є одне таке дерево, яке було посаджене ще в раю: «І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, приємне на вигляд і добре для їжі, і дерево життя посеред раю» (Бут. 2,9), відтак перенесене на Голгофу, а сьогодні перебуває у християнсько­му світі – це животворящий хрест Господній. Він отримав від Христа Спасителя чудодійну силу воскрешати омертвілі від гріха душі.

У народі досі збереглася легенда про те, як Матір Божа стояла під хрестом, коли розіп’ятий Христос помирав, і заливалася гіркими сльозами. Бог послав ангелів позбирати ті сльози, а вони розкидали їх на небосхилі – так з’явилися малі зірки. О, скільки сліз пролила Мати Божа! Останній раз Вона бачила, як Його гарно вітали, а тепер? Через кілька днів відбулася радикальна переміна. Вона побачила в Ісуса на плечах тяжкий хрест, закривавлене обличчя… Його провадили на смерть. Власне, мусимо часто думати про те, а чи і ми не спричинилися до цього?

Один священик розповідав про в’язня, який протягом двадцяти років був далеким від Бога, а після двадцяти років ворожого ставлення до віри він виявив бажання приступити до сповіді і причастя. “А що вас спонукало до цього?” – спитав священик. “Наука релігії, – відповів в’язень. – Я тривалий час ходив на уроки релігії, які священик проводив для в’язнів, і вони зацікавили мене. Я навіть зауважив, як у мене почала пробуджуватися віра дитячих років. Я визнаю тепер, що існує Бог, а ті, у кого відсутня віра, є справді сиротами, як і я був протягом багатьох років”.

Нехай нинішній день буде радісним обновленням наших сердець, бо Великий Піст – це дорога до Бога, Який завжди йде Сам до людини. Він сказав, що воля Отця – «щоб усi люди спаслися i досягли пiзнання істини» (1Тим. 2,4), і ніхто не загинув… Бог став людиною, щоби прийти до нас… І до тих пір Господь стоїть біля дверей нашого серця і стукає, доки ми їх не відчинимо Йому…

І сьогодні Господь іде нам назустріч… Господь міг увійти в Єрусалим таємно, як Він це робив раніше. Але цього разу Він задовільнив бажання народу, який очікував на Нього, як на царя у славі. Приходьмо до Христа у дні Страсного тижня, скидаймо одежі гріха зі своєї совісті. Принесімо Йому квітучі галузки християнської віри, надії і любові, постараймося, щоб протягом усього життя з наших уст лунало щире і правдиве “Осанна!” аж до кінця днів нашого життя на цій землі. Амінь.

митр. прот. Олег Траско

Настоятель Храму Рівноапостольного князя Володимира Великого міста Надвірна