Проповідь на неділю 9-ту після П’ятидесятниці

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри, сьогодні ми чули такі слова зі Священного Писання: «Слова, які Ти дав Мені, Я передав їм, і вони прийняли і зрозуміли воістину, що Я зійшов від Тебе, і увірували, що Ти послав Мене» (Ів. 17,8).

Історія людства не пам’ятає безрелігійного народу, дослідники не знайшли жодного племені, що не шукало би Свого Творця. Зазвичай людина, виростаючи в колі своєї родини, села, міста, країни, переймає місцеві звичаї, культуру і віру. Коли йдеться про питання віри, про сенс життя, тоді не кожен йде до кінця за цим покликом душі. Не кожен шукає кінцевої крапки в цьому питанні. Одні обмежуються обрядами, інші шукають екзотики, а ще інші заглушують побутовими турботами або віддають свої серця на розтерзання тимчасовим радощам. Але були й ті, хто бачив марноту цього мінливого життя, і шукав відповіді на важливі запитання. Як пише протоієрей Олександр Мень у своїй книзі «Син Людський», «Старий світогляд, що ставив у центрі ритуал, закляття і магію, почав хитатися. Скрізь, від Китаю до Італії, з’явилися світові вчителі, які намагалися відповісти на пекучі питання життя і віри. Автори Упанішад, Будда, Махавіра, Лао-цзи, Конфуцій, Заратустра і грецькі філософи – ось ті, хто духовно сформував світ, в який прийшов Ісус Назарянин. Вони були Його предтечами, але у строгому значенні цього слова так можна назвати лише ізраїльських пророків». Це були ті, хто шукав щастя, живого спілкування з Богом, відновлення зв’язку з Джерелом Життя.

Але прийшов Христос, приніс нам те, що ніщо і ніхто в цьому світі не міг дати. Христос приніс усім радість перемоги, той мир, який ніхто, крім Нього, не може дати, Він кличе: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11,28). І ті, хто побачив своє падіння, молилися про спасіння, отримували рятівну руку Спасителя. І серце віруючого наповнюється миром, спокоєм. Одразу спадають на думку слова Спасителя: «І зрадіє серце ваше, і радости вашої ніхто не відбере від вас» (Ін. 16,22). Христос Воскрес, дарував нам життя; як через Адама увійшла смерть в рід людський, так Христос дарував нам воскресіння, став першим, Хто переміг смерть, владу диявола, розігнав темряву омани, ідолопоклонства, невір’я, невідання. «Бог став людиною, – пише святитель Афанасій Великий – щоб людина стала Богом».

Християнство почало розповсюджуватися в народах, і коли закінчилося переслідування християн, ворог людського роду почав сіяти розбрат із середини; так з`явилися неправдиві вчення про Бога. Аби припинити суперечки і ворожнечу, єпископи, пресвітери, диякони з усього християнського світу збиралися разом, щоб засвідчити правдиве вчення Господа Ісуса Христа, передане святими апостолами. Такі зібрання Церква називає Вселенськими соборами.

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять святих отців шести Вселенських соборів. На першому і другому соборах вирішувалися питання про Пресвяту Трійцю – Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого. Починаючи з другого і до шостого Вселенського собору займалися питанням христології, тобто вчення про нашого Господа Ісуса Христа. Сьомий Вселенський собор був скликаний через гоніння на святі ікони. Крім вирішення головних питань порушувалися й інші, важливі для впорядкування життя Церкви.

Сьогодні ми слухали євангельську історію, яка оповідає про маловірність апостола Петра: він засумнівався, коли побачив вітер і бурхливі хвилі. І ми на життєвому шляху не раз впадаємо в цю яму гріха. Тоді, коли через турботи, негаразди або насолоду земними благами закриваємося від нашого Спасителя і стаємо нездатними бачити перед собою Христа, бо нас відволікає ця буря спокус. Але наслідуймо апостола Петра, кличмо в наших випробовуваннях Владику і Творця всього світу, нашого Господа Ісуса Христа, Він завжди подасть руку помочі, як Петру на морі.

Творець чекає з розпростертими руками і кличе до Себе кожну людину. Через повсякденні турботи ми чимраз більше віддаляємося від Нього, від пізнання Бога. Але Він не перестає кликати нас. Бог відкривається кожній людині, в якій частині світу вона не перебувала б, вона завжди має перед собою свідчення про Бога Творця.

З великої Своєї милості Всевишній створив цей світ так, щоб і через нього ми пізнавали Його і уподібнювалися Йому. Дослідники, вивчаючи природу, дивуються, як премудро все в ній упорядковано. Ті, хто займається різними жанрами мистецтва, радісно величають Творця – за навколишню красу, що споглядає людина, за мелодійні звуки, пташиний спів, шум лісу, його свіжість… А наскільки піднесено в цьому творінні стоїть людина! Ми спостерігаємо багатство величі, мудрості, цілий букет чеснот закладено в нас Творцем. Бог уподібнив нас Собі, щоб ми, отримавши те зернятко – свою душу, задіяли цей Божий дар, виростили, виховали себе згідно з Божим промислом, щоб ми принесли багаті плоди переміни, розвитку – в нашому обоженні, у правильному сповіданні Його і піднесенні Йому хвали й подяки…

У цей недільний день, вшановуючи пам’ять святих отців, варто побажати всім нам бути міцними у православній вірі. Ця віра апостольська, ця віра отцівська, ця віра православна, ця віра Вселенну ствердила. Спасительне одкровення наслідуючи, цього благовістя тримаймося повік. Амінь.

митр. прот. Богдан Мороз

Настоятель Храму Святих апостолів Петра і Павла,

Храму Святої Мучениці Параскеви та

Храму Іверської ікони Божої Матері міста Городенка