“Радійте праведні у Господі,
праведним належить похвала”

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі у Христі брати і сестри, в сьогоднішній день Православна Церквавшановує пам’ять Святих мучениць Віри, Надії, Любові і їхньої матері Софії.

Ці святі мучениці постраждали в Римі в II столітті, під час царювання імператора Адріана. Зокрема, під час гоніння на християн 137 року була притягнена на суд і Софія, благочестива вдова, зі своїми дочками, старшій із яких було дванадцять років, а меншій тільки дев’ять.

Безсумнівно, що тільки всесильна благодать Божа могла зміцнити в подвигу стражданнях святих юних мучениць. Але ми не згрішимо, якщо скажемо, що їхня вірність Христу залежала від християнського виховання, яке вони отримали від своєї благочестивої матері.

Для нас важливо та повчально знати, як древні християни виховували своїх дітей, які були вірні Богові, так що ніякі муки не змогли звести їх із істинного шляху життя.

Перші християни не тільки прагнули наблизитися до Царства Божого, але й всі зусилля застосовували, щоб і діти їхні були гідними християнами. Для цього було направлене все: освіту, виховання, які вони намагалися дати їм, а насамперед, намагалися закарбувати в дитячому розумі живе пізнання Iсуса Христа.

Святе Письмо було першою навчальний книгою, а кожен будинок і сім’я – домашньою церквою. Молитві древні християни приділяли найбільшу частину часу, привчаючи до того й своїх дітей. Можна сказати, що все життя їхнє була безперервною молитвою, або, як каже Климент Олександрійський, “урочистим святом”.

Молитвою розпочиналися і закінчувалися всі їхні заняття, від важливих до самих найбільш незначних, захищали себе хресним знаменням і творили молитву. І в цій безперестанної молитві перебували не самі, але й закликали і дітей брати участь у богослужінні як громадському, так і домашньому, у присутності всіх мешканців будинку.

Також, дітям вони ні під яким видом не дозволяли бути присутнім на весільних бенкетах, громадських видовищах та іграх; приховували від них твори язичницьких поетів, охороняли від знайомства зі світськими піснями і хтивою музикою, привчали дітей до скромності в одязі, до помірності, стриманості і простоті в їжі та питті.

Відгородивши дитяче серце від усіх зовнішніх і внутрішніх спокус, благочестиві вихователі в той же час вживали всіх засобі, які служили для насадження в них християнського благочестя.

Першою із цих настанов, був приклад благочестя, який вихователі показували у своєму житті, і якому зобов’язували наслідувати своїх вихованців. “Пам’ятайте, – писав Блаженний Ієронім батькам, – пам’ятайте, що краще можна навчити дитя прикладом, ніж словами”.
Діти, перебуваючи під батьківським дахом, чули і бачили зразок всіх чеснот: невпинне молитвослов’я, дію глибокого смирення, помірність, любов та милосердя.

Дивлячись на життя матері і та її доньок-мучениць стає лячно, що тепер не тільки тіло, але й віра наша зазнає тортур. У чому вони полягають? В тому, що ми не так ревно підносимо молитов до Господа. Молитва святої мучениці Софії наштовхує на те, що вона, дивлячись на своїх дітей ревно молилася, а її діти мужньо пішли на страждання.

Наші діти – наше продовження, але чи винні вони, що в більшості своїй не мають прикладу до наслідування. Всі ми, на загал, гідні слів Одкровення: “знаю твої діла; ти не холодний, ні гарячий; о якби ти був холодний або гарячий…” (Откр. 3, 15).

У сучасних батьків саме така “витривалість”, вона не жертвує Богові життя дітей, а холодно мовчить на устах батьків. Чи можемо дорікати нашим дітям у їхній байдужілості ? Адже все довкола: медіа, спосіб життя сусідів, знайомих, не кажучи вже про батьків, ніщо не наштовхує їх стати бодай “теплими”.

У наших родинах ми давно вже забули ставати до молитви перед сніданком чи вечерею, нехтування ранішньою молитвою виправдовуємо поспіхом чи запізненням у справах. Відсутність вечірньої молитви – наша “обгрунтована” виснаженість, від прожитого дня, а про Літургію говорити годі: то вона зарано служиться, то чомусь для нас задовга, то, мабуть, у кращому випадку, прийдемо наступної неділі.

І чим винні наші діти, що вони не те що жертовності, а й завзяття до духовного життя не бачать у наших прикладах. І хоча між подією мученичеництва святих дітей, їхньої матері і сьогоденням, історія житя перегорнула вже сонтні літ, однак їхній приклад, немов жертовний голос Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана, волає у пустелі сьогодення.

Тож із умилінням усі разом вигукнім: “Святі мучениці Віро, Надіє, Любов і з матір’ю вашою Cофією, моліть Бога за нас. Амінь.

благочинний Надвірнянського благочиння, настоятель Храму Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого міста Надвірна митр. прот. Олег Траско