В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Сьогоднішнє святе Євангеліє подає нам, дорогі браття і сестри, науку про служіння Богові і покладання надії на Нього. Господь навчає нас, говорячи: “Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні”(Мф. 6,24).

Здається, зрозуміла наука Господа, але водночас потребує пояснення. Часто люди змішують ці два розуміння – служіння Богові і мамоні. Хтось вважає, що коли він ходить до храму Божого в неділі і свята, то цим виконує служіння Богові, а в інші дні можна робити що завгодно, тобто, дбати про майно, накопичувати статки, купувати дорогі речі, золото й коштовності, і незалежно яким шляхом це здобувається. Господа не має це цікавити, головне, що він виконує обов’язок християнина – ходить до церкви.

Але це і є служіння двом панам: Богові і мамоні, і, очевидно, мамоні більше, ніж Богові (мамона – це божок, на якого людина покладалася, щоб мати матеріальні блага).

Якщо людина надмірно дбає про добро земне, вона його надбає, але спорожніє її душа, бо думки будуть зайняті багатством, а не думкою про Бога. Про таких Господь каже: “Тяжко багатому ввійти у Царство Небесне” (Мф. 19,23).

Отож, говорить Господь: “Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися?” (Мф. 6,31). Піклуючись про їжу, одяг та інший добробут земний, багато сімей виїжджає за кордон, щоб забезпечити своїх дітей. Залишаючи тих же неповнолітніх дітей на бабусь і дідусів – без батьківської опіки, без психологічної й духовної підтримки.

Приклад. Одна сім’я жила в достатку, ні в чому собі не відмовляючи. Але якось дружина сказала, що поїде за кордон, щоб заробити більше грошей для достойного життя доньок. Чоловік відмовляв, щоб не їхала, але дружина таки поїхала, казала, що ненадовго. Минали місяці, роки. Чоловік умовляв, аби поверталася, а вона все казала: “Ще трохи”. За те, що батько хотів повернення матері, доньки перестали відвідувати його і з ним розмовляти. З туги батько невдовзі помер, а мати продовжувала працювати на чужині.

Пропрацювавши більш як двадцять років, вона повідомила доньок, що повертається додому. Але доньки посварилися з матір’ю. І тоді вона зрозуміла, що стала для дітей, яких так любила, лише заробітчанкою, котра надсилає їм гроші, а повертатися не має куди.

Ось так, дорогі мої, шукаючи щастя і добра земного для себе і своєї сім’ї, ми втрачаємо щось більше, передусім душу, для успадкування Царства Небесного. Тож маємо насамперед служити Господу, сповняючи його заповіді. Любімо Бога за Його милосердя до нас. Творімо добро ближнім. Навчаймо цієї любові дітей, а Господь, за наші труди і старання, попіклується чудесним образом, щоб у цьому житті нам нічого не бракувало. Бо Він сам нас запевняє в цьому, кажучи: “Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам” (Мф. 6,33). Амінь.

митр. прот. Дмитро Петльоха

Настоятель Храму Покрови Пресвятої Богородиці села Білоберізка

та Храму Успіння Пресвятої Богородиці села Хороцево