В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Всещедрий Творець дав кожному з нас незліченні милості. Господь Своїм диханням вдихнув у нас життя, дарував цей світ з його чудесами і красотами, наділив світлим розумом, вільною волею та найголовнішим – здатністю любити. Всі євангельські тексти свідчать: найбільше Господь навчає людей любові та братського ставлення один до одного. Небесний Отець вказав шлях до вічного життя, відкрив для нас браму Царства Небесного. Тому щомиті нашого існування ми повинні співати пісню подяки, аби хоч трохи віддати борг вдячності Всемилостивому Творцю.

І ось сьогодні ми чули євангельську притчу про велике Боже милосердя. В ній розповідається про пана і раба, котрий заборгував йому велику суму грошей (сто тисяч талантів – це 60 мільйонів денних заробітків). Такої суми в ті часи не було навіть у князів і царів. Раб не мав чим віддати борг, проте пан простив це йому.

Євангелія нагадує нам, щоб ми, будучи грішними, не забували про те, що наші борги перед Богом – це величезна, нічим не викупна сума гріхів, нашого непослуху, нашої ліні. Ми ображаємо Бога, тому цей борг є просто неймовірним. Його людина ніяк не може сама сплатити, тому залишається лише благати: «Прости нам провини наші» (Мф. 6,12) і покладати надію на Боже милосердя. Бо тільки Бог може бути настільки милосердним, що на саме прохання дарує той безмежний борг. За це людина стає перед Господом Богом боржником вдячності.

Далі в притчі йдеться про людську невдячність. Коли той раб вийшов від пана, то зустрів свого товариша, який також винен був йому гроші, але зовсім небагато: сто динарів. Раб схопив його і почав душити, вимагаючи: «Віддай мені, що винен!» (Мф. 18,29). Товариш упав йому в ноги і почав просити: «Потерпи мені, і все віддам тобі» (Мф. 18,30). Але холодне серце раба не зворушилося просьбою бідного боржника. За несплату він посадив товариша до темниці, аж поки той не віддасть увесь борг.

За це раб був жорстоко покараний паном. З огидою всі відвернулися від слуги, який, зазнавши від пана такої великої ласки, не захотів змилосердитись над своїм товаришем.

З цього бачимо, що кожен із нас не тільки має просити прощення для себе, але мусить мати ще й щире бажання простити інших. Маємо ставитися до ближніх так, як Бог ставиться до нас. Ми повинні прощати один одному, чинити з боржниками по-людськи. «Так і Отець Мій Небесний чинитиме з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провини його» (Мф. 18,35), – так закінчує притчу Спаситель. Отже, Господь немилостивий до нас, коли ми самі немилостиві. Він не прощає прогрішень, якщо ми самі не прощаємо ближнім їхніх провин проти нас.

У цій притчі, як бачимо, окреслені наші відносини з Богом і з ближніми. В якому б ми стані не перебували, завжди пам’ятаймо, ким ми були, ким ми  є тепер, ким будемо невдовзі. Така думка допоможе нам бути милосердними до ближніх і подаватиме надію на те, що Господь колись виявить Своє милосердя і до нас.

Відомий письменник Гейдж Ренді сказав: «Якщо ви не можете прощати людей, ви не можете приймати своє багатство. Якщо ваша душа заповнена ненавистю, любов не може знайти в ній собі місця. Ви повинні позбутися негативних почуттів, які пожирають вас і не дають вам спокою».

Отже, якщо ми бажаємо бути дітьми Божими і гідними Божого благословення за життя і мати вічне спасіння після смерті, то повинні прощати провини, забувати кривди, віддавати добром за зло, хоч не завжди це легко зробити. Вчімося прощати ближньому сто монет, коли нам Бог прощає десять тисяч монет. Пам^`ятаймо, що спасіння – в наших руках. Амінь.

митр. прот. Роман Меленко