Проповідь на неділю 14-ту після П’ятидесятниці

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

«Бо багато покликаних, та мало обраних » (Мт. 22,14). Уважно прослухавши сьогоднішнє святе Євангеліє, ми можемо дійти до думки, що заключні слова Христового повчання звучать як жаль і як пересторога або як цілком сучасний факт із життя християн. Слова Спасителя змушують кожного з нас задуматись, якими ми є в Церкві та в якому духовному вигляді постаємо перед Господом.

Слухаючи притчу, роздумуємо про те, що доступ до Божого царства відкритий усім бажаючим, але є дуже суттєва умова: ми маємо хотіти цього понад усе. Бо якщо ми знаходимо собі оправдання, то уподібнюємося до випробовувачів волів та оглядачів поля, які зневажили поклик Божий у своїй душі, оправдовуючи власну байдужість нібито дуже важливими справами. І ще одне але: ніхто не знає, чи нас знову запросять на свято, тобто чи зможемо вчасно покаятись і стати на стезю Божу. Бо може статися, як у притчі: запросять інших і щасливими будуть вони, а не ми. Пам’ятаймо, брати і сестри, що Царство Небесне неможливо ані на мить порівняти ні з полем, ні з будь-якими, навіть найважливішими справами, особливо якщо ми хочемо їх вирішувати у святковий чи недільний день, знехтувавши святу Літургію, не подякувавши Богу за минуле і не попросивши благословення на майбутнє.

У другій половині притчі Спасителя ми бачимо дещо незрозумілу ситуацію: Цар виганяє одного із запрошених через те, що він без весільної одежі. Чому така несправедливість ? Можливо, варто було зрозуміти того чоловіка, адже його забрали із роздоріжжя в чому був. А пояснення полягає в тому, що, згідно з тодішньою традицією, на царській гостині всі при вході вмивались і зразу ж отримували нову святкову одежу. Відповідь щодо цього чоловіка проста: це – байдужість. Якщо переведемо на теперішній лад, то тілом ти, можливо, і в храмі, а твій дух далеко від Бога. Цар добрий, але не наївний, бо гостина – це не тільки їжа, пиття і забави: це ділення радістю та участь у Божому житті. «Ви – друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам. Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його» (Ів. 15.14–15).

Ця мудра притча промовляє до кожного з нас, що настав час відгукнутись на поклик Божий і одягнутися в одежу святості і благочестя. Не говорімо собі, що ми такі, як є, і вже ніколи не змінимось. Пам’ятаймо, що в Бога немає неможливого і не зміниться лише той, хто надіється на свої сили. Уповай на Спасителя – і Він порятує тебе. Вдягнімось, отже, в одежу чисту та благочестиву, щоб наш Небесний Цар, дивлячись на нас, радів із того, що в нього такі гарні весільні гості, яких він називає друзями своїми. Амінь.

прот. Михайло Ливак

Настоятель Храму Святителя Миколая Чудотворця села Стебні