Мандруючи дорогою земного життя, через невимовні ласки і благодіяння Божі, ми вкотре удостоїлися можливості святкувати величну та незбагненну подію, яка мала місце в історії людства понад дві тисячі років тому і яка змінила цю історію, – Народження в людській подобі Сина Божого.

Великі отці та вчителі Церкви Христової у своїх словах та бесідах на Різдво нашого Спасителя найперше, в один голос, закликають нас радіти цьому Вифлеємському таїнству. Так, Святитель Лев Великий говорить: «Улюблені, радіймо, – Спаситель наш сьогодні Народжується! Нехай не буде місця скорботі там, де народжується Життя, яке, знищивши страх перед смертю, дарує нам радість обіцяної вічності. Ніхто не відкинутий від участі в цій радості, тому що причина радості спільна для всіх. Наш Господь, переможець гріха, не знайшовши навіть хоча б одного невинного, прийшов, щоб всіх зробити вільними. Хай радіє святий, бо наближається до слави. Хай радіє грішник, бо йому дарується прощення. Хай духовно піднесеться язичник, бо покликаний до життя».

 У чому ж основа Різдвяної радості, яка причина Боговтілення і які його наслідки? Щоб осягнути це, спробуймо разом проникнути в розуміння таємниці Домобудівництва нашого спасіння, наскільки це можливо людській свідомості після гріхопадіння, маючи проводарями на шляху богопізнання святих угодників Божих.

 Святий Афанасій Олександрійський бачить причину Боговтілення у відновленні в людині образу Божого. Після гріхопадіння цей образ був потьмарений, подібно до того, як тьмяніє людське зображення на картині, вкритій пеленою пилюки і бруду. Для того, щоб зображення стало видимим знову, картину не потрібно викидати. Достатньо тільки присутності особи, з якої писався портрет, щоб зображення на картині відновити. Саме це і було здійснено Сином Божим: «Він, як Образ Отця, втілився, щоб обновити людину, створену за Його образом».

 Але образ Божий у людині не міг бути оновленим без перемоги над смертю і тлінням. Слово Боже повинно було сприйняти смертне тіло, щоб через нього знищити смерть і оновити в людях образ Божий. Бо Бог настільки став близьким до людини, що Апостол і Євангеліст Іоан Богослов на Тайній Вечері, коли возлежав на грудях свого Божественного Учителя, то чув, як б’ється Його людське серце, серце Того, кого він любив.

 Своїм людським розумом, навіть просвітленим і освяченим, ми спроможні лише до певної межі проникнути в божественні таємниці нашого спасіння; але там, де розум стає безмовним, у більші глибини богопізнання проникає любов. Розум пізнає до певної межі – для пізнання ж любов’ю меж не існує.

 «Я говорю вам, – пише Святий Ісак Сирін, – що Бог здійснив все це (народився, вчив, перетерпів муки, помер на Хресті) лише ради того, щоб явити світу любов, якою Він володіє. Його мета, щоб тоді, коли ми це усвідомимо, наша любов примножилася у нас і ми стали заручниками Його любові…».

Від повноти радості, яку переживаємо від усвідомлення того, наскільки ми дорогі для Бога і возлюблені Богом, не можуть мовчати наші уста. Отож, прославляймо Народженого у плоті Господа нашого Ісуса Христа традиційними українськими колядками. Несімо радісну новину про Народженого Спасителя від оселі до оселі. Нехай ця різдвяна прослава буде не лише на словах, а й підкріплена та засвідчена ділами. Відвідаймо самотніх, щоб підтримати їх, допоможімо потребуючим, щоб і вони були утішені, носімо тягарі один одного, щоб виконати закон Христа (Гал.4,6). Тим самим приготуємо Йому затишну оселю в наших серцях. Його перебування в нашій душі зігріє і заспокоїть кожного, подарує віру, надію і безмежну любов.

 Нехай цей рік стане для нас особливим. Разом зі змінами на краще у церковному і суспільному житті докладаймо зусиль, щоби змінитися і нам самим. Відновлюймо в собі образ Божий і уподібнюймося нашому Творцеві, до чого ми і покликані Ним.

 Ми живемо у часі становлення нашої Єдиної Помісної Православної Церкви. У рік, що минув, стали свідками народження нових парафій уже у лоні нашої Рідної Матері Церкви. Декілька парафій Московського Патріархату Коломийщини та Городенківщини перейшли під юрисдикцію Української Православної Церкви Київського Патріархату і стали частиною Коломийської Єпархії. Вірним цих парафій було боляче від того, що багато років вони перебували під чужою юрисдикцією. Це були роки обману та невідання. Ми з ними були рідними – і водночас чужими. Нас ріднило православ’я, та роз’єднувало розуміння Рідної Церкви. Тепер радіємо, що ми разом. У нас один Бог, в якого віримо, сповідуємо і поклоняємося, а тепер і одна Церква Мати, в духовній опіці якої перебуваємо, як і одна Батьківщина – Україна, яку любимо і докладаємо зусиль, щоб вона ставала кращою. Ми об’єднуємося в лоні Рідної Церкви заради об’єднання всієї країни.

 Нехай всі негаразди і незгоди, непорозуміння й образи зникнуть назавжди. Хай наші серця, в цей Різдвяний час, відчують трепетну радість від дотику до Божественного, істинного, вічного і святого. Станьмо правдивими Богоносцями, бо в цьому наш істинний образ, такими нас від вічності бачить Господь.

 Бажаю всім пережити духовну радість від особистої зустрічі з Новонародженим Христом. Отримавши Одкровення Боже, своїм розумінням проникаймо в нього, перероджуймося духовно, і нехай наше власне життя буде живим Євангелієм, яке ми несемо в світ!

Єпископ Коломийський і Косівський Юліан

2018 р.