Проповідь на неділю 21-шу після П’ятидесятниці

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі у Христі брати і сестри! В Євангельському читанні, яке ми з вами сподобилися вислухати під час Божественної Літургії, Господь розповідає притчу про сіяча. Ісус Христос неодноразово навчав притчами, і робив це для того, щоб доступніше пояснити людям істини і цінності, якими вони повинні керуватися в земному житті і завдяки яким зможуть осягнути вічне блаженне життя у Царстві Небесному.

У притчі Господь проводить паралелі: сівач – Бог, зерно – Слово Боже, земля – серце людини. Отець Небесний, який є творцем неба і землі, світу видимого і невидимого, посилає у світ возлюбленого Бога Сина, який живе на грішній землі, проповідує, навчає і засіває зерна в людські серця. Проте рід людський зіпсутий скверною, пороками та пристрастями, тому Слово Боже не в кожному серці може прорости і дати добрий урожай.

З Євангельської розповіді чуємо, як Христос символічно розповідає про різну землю. Одна зовсім неродюча, інша майже не придатна для росту зерна, ще інша не прополена від бур’яну, а ще інша – родюча, тому зерно, яке на неї потрапило, дало плід у стократ. Людські серця, як і різноманітний грунт, більше чи менше придатні для сприйняття Слова Божого. Одні чують поклик Церкви до спасіння, але піддаються дияволу та його спокусам і відкидають його, а інколи кепкуванням, образами, насмішками чи ще гіршими методами не дають спасатись ближнім. Інші – це ті, які слухають Слово, але щойно прийдуть випробування, то шукають захисту і розради в усьому, тільки не в Богові. Ще інші – це люди, котрі перебувають у суєті мирській, яка заглушує голос совісті і поклик душі до спасіння. А ще інші – це ті, які слухають Слово Боже і виконують Його, і Благодать Божа діє в їхніх серцях, бо саме вони є Джерелом Води Живої. Саме ці праведники за життя зуміли досягнути Царства Небесного. «Дух дише, де хоче» (Ів. 3,8), – такі слова Святого Письма показують великі дари вселюблячого Творця тим, які відкрили свої серця Господеві. Благодать Божа перебуває в них, і це є результатом плодів Духа Святого.

Кожен християнин повинен систематично робити іспит своєї совісті перед Творцем, і цим іспитом є щире покаяння і викорінення гріхів. Ісус Христос Своїм прикладом показує, що ми покликані до святості, а не до гріха. Саме людина, створена за образом і подобою Божою, має вільну волю, завдяки якій має чинити добрі справи, творити милостиню, бути милосердною і люблячою до інших; і все це – на славу всемилостивого Бога. Адже саме заради нас, грішних, Ісус Христос прийшов у світ, щоб визволити кожного від смерті духовної. Через безмірну любов до Свого творіння Син Божий віддав Себе на ганьбу, муки та хресну смерть, саме заради нашого спасіння Творець пролив кров і воскрес на третій день, зруйнував врата пекельні, перемігши смерть і диявола.

Справжньому християнинові необхідно заглиблюватись у своє серце, щоб побачити, які гріхи чи пристрасті перешкоджають стати «Храмом Божим». Тож, дорогі у Христі брати і сестри, гартуймо свої серця в любові до Бога і ближнього, терпінні випробувань і спокус, які, з волі Вседержителя, подаються кожному, немов ліки, необхідні для спасіння. Амінь.

прот. Анатолій Момот