В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені у Христі брати і сестри, сьогодні, під час читання Євангелія, ми чули історію про Закхея. Його звернення та поведінка перегукуються з молитвою митаря, з поверненням блудного сина, з риданням Адама, з тими образами глибокого покаяння, якими Церква вводить нас в у Святу Чотиридесятницю.

Хто той Закхей, про якого згадується в Святому Письмі? Він був старшим митарем, тобто начальником митниці, чоловіком в Єрихоні владним, багатим і лицемірно шанованим. Але для більшості мешканців міста – грошолюбом та злодієм, що наживається на власному народі, підданим римських окупантів. А ким для Закхея був Христос? Людина з іншого світу, зовсім не схожий на нього, бідний праведник, через якого Бог являє великі справи. Власне Закхей хотів подивитися на цього чудотворця, але йому завадив його маленький зріст і натовп, який оточив Ісуса. Тоді він, забувши про свій статус, про насмішки людей, випереджує натовп і залазить на дерево, де мав проходити Спаситель. Його дії не були схожі на просту людську цікавість, це був щирий порив виснаженої гріхами душі, підсвідоме рвіння до Божественного світла істини. Порив, який досяг своєї мети.

Найприкріше, дорогі брати і сестри, що часто і нам наблизитись до Бога заважає наш малий духовний зріст. А ще думка суспільства (що скажуть люди?), думка грішного світу, який полонив нас путами марнослів’я, догоджання та страх бути не таким, як усі. Але треба знайти в собі сили та мужність піднятися, зробити крок назустріч Богові і доторкнутися до краю Його одягу, треба полюбити Саму істину, щоб істина зробила нас вільними. Натовпи людей зі своїми потребами та гріхами постійно оточують Христа, тож інколи нам здається, що Йому не до нас. Проте Він бачить щиру віру і палаюче, любляче наше серце, від Нього виходить Божественна сила, яка очищує нас від духовних кровотеч. Наша місія – бути там, де пройде Спаситель, тобто йти дорогою правди і чеснот.

Мужній вчинок Закхея, мабуть, викликав осуд, зневагу й насмішки і хтось чекав, що Христос суворо покарає або навіть засудить його, як засудив безплідну смоківницю. «Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло» (Лк. 19,10). Та Він навіть не докоряє, а навпаки, надає грішнику велику милість, відвідуючи його оселю. Відвідини Спасителя докорінно змінюють життя Закхея: він уже не збирає багатство, а роздає його, не ображає, а виправляє несправедливість, без жалю роздає половину майна. Єрихонський митар тільки на висоту людського зросту піднявся від землі до неба – і небо саме нахилилось до нього. Коли Господь з нами, все змінюється і нам нічого боятися.

Сьогоднішнє Євангеліє відкриває нам чудесний порятунок сім’ї Закхея, про що свідчить сам Христос: «Нині прийшло спасіння дому цьому» (Лк. 19,9). Але сьогодні Господь не приходить до грішників особисто, він поклав цю відповідальність на Своїх учнів та послідовників, тому тепер ми повинні плодами Його любові служити ближнім для спасіння. Тому, дорогі брати і сестри, в нинішньому євангельському уривку Ісус Христос звертається до кожного з нас. Звертається з закликом до покаяння, до Преображення в Христі Ісусі, щоб Бог і через нас міг діяти та являти свою милість виснаженим душам грішників, які загнали себе гріхами в глухий кут і там духовно помирають. Вони не знайшли справжнього ближнього, який, доклавши зусиль, спустив би їх через покрівлю до ніг Ісуса. Тож будьмо тими ближніми, які завжди готові прийти на допомогу потребуючим, адже тільки наслідуючи Христа в Його любові та милосерді, ми зможемо наблизитись до Царства Небесного. Стараймося очистити наші серця для того, щоб чистим поглядом, поглядом любові дивитися на кожного, хто приходить до нас. Амінь.

прот. Петро Данильчик

Настоятель Храму Вознесіння Господнього села Устеріки