Проповідь на неділю 31-шу після П’ятидесятниці

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Ісус Христос обрав Своїх учнів для того, щоб вони бачили Його діла, почули науку і все те правдиво засвідчили перед людьми. Почуті слова Святої Євангелії є актуальними і в наш час, бо Христос вчора і сьогодні Той Самий, і до кінця віку. Кожен християнин, відвідуючи храм, має бажання отримати різні блага та почути слово Боже, яке стане дороговказом та відповіддю на запитання, які виникають упродовж життя. Тому Син Божий прийшов на світ, щоби вказати правильний шлях людині, яка хоче спастися. Головна мета приходу Ісуса Христа – спасіння людських душ. А ми часто грішимо, не задумуючись над тим, що Ісус прийняв мученицьку смерть на хресті за наші гріхи і задля нашого спасіння.

Сьогодні ми почули Євангеліє від Луки, де розповідається, як один сліпий просив милостиню, а повз нього проходило багато народу. Він спитав, що таке, і йому сказали, що це іде Ісус Назарянин. Сліпому не раз доводилося чути про Ісуса, про чудеса, які Він творив, але досі він не мав можливості зустрітися з Господом. В ньому віддавна жевріла іскорка віри в те, що він зможе зцілитися, і тут випала така нагода! Він почав кричати навздогін: Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене! Прохожі забороняли, щоб він не кричав, проте він волав ще голосніше, аж Ісус почув його і звелів привести його до Себе. І запитав: що ти хочеш від Мене? Сліпець відповів: Господи, щоб мені прозріти! Ісус промовив: «Прозрій! Віра твоя спасла тебе». І він умить прозрів і пішов за Ним, славлячи Бога.

Сліпота буває фізична та духовна, і друга гірша від першої. Фізична сліпота – це тяжка хвороба, бо людина не може бачити всієї краси, яку створив Господь для неї, не бачить рідних і друзів, отож є дуже нещасною. Нам, здоровим, неможливо це зрозуміти. Але часто є так, що людина фізично здорова, та не цінує всього, що Господь їй дарує, ображає рідних і друзів, не співчуває хворим, удовам і сиротам, свідомо знущається над красою природи, зловживає поганими звичками. І лише коли потрапляє у складні життєві обставини, задумується про втрачений час свого життя. На щастя, Господь є милосердний і людинолюбний, Він чекає і до останньої хвилини дає нам можливість,покаятися, повірити і довірити себе Його заступництву.

Як бачимо, Ісус Христос чинив по вірі людей і завжди на цьому виголошував: «За вірою вашою нехай буде вам» (Мф. 9,29). Господь всемогутній, але Він дав людині свободу, щоб вона мала право вибору і прийшла до нього через добровільне виконання Заповідей Божих. Не раз ми думаємо, що Господь нас карає, але ж нам дано свободу і Заповіді Божі, а коли ми їх свідомо порушуємо, то свідомо накликаємо на себе Його гнів. Через віру нам дарується все, що ми заслужили у Нього. «Без вiри догодити Боговi неможливо (Євр. 11,6). Тому, маючи тверду віру в Бога, ми повинні доповнювати її ділами милосердя, смиренням, терпінням,з любов`ю до Бога і ближніх.

За час існування нашої Церкви панували тяжкі часи з гоніннями, проливалася кров мучеників, люди свідомо ішли на смерть заради Христа і спасіння душі. Але Церква Христова, як той могутній корабель, витримала все і витримає до кінця. Бо Христос сказав: «Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її» (Мф. 16, 8). Ми, християни XXI ст., також живемо в нелегкі часи, коли вирішується доля нашої Української Помісної Православної Церкви, коли треба вистояти та не зневіритися, зберегти тверду і непохитну віру в Христа. Бо сьогодні ніхто нас не розпинає, не кидає в розпечене олово, але злий дух, хитро і підступно розпорошує народ, спокушаючи матеріальними цінностями й благами. Людство легко спокушається, зраджує віру, Батьківщину, занедбує моральні і духовні цінності.

Тому я бажаю всім, хай Всемилостивий Господь збереже наші душі в чистоті і правді, щоб ми пам’ятали слова Христа: «Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мф 16,26). Шукаймо перше Царства Божого і правди Його, а все інше додасться нам. Тож нехай Благодать Всемогутнього Бога Отця, Сина і Святого Духа перебуває з усіма вами повсякчас. Амінь.

прот. Микола Петращук